День пам’яті жертв голодомору

Минуле століття пронеслося над Україною трьома голодоморами: 1921-1922, 1932-1933, 1947 років.  Указом Президента В.А. Ющенка було запроваджено День пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій, який щороку відзначається у четверту суботу листопада. Пам’яті тих, хто загинув від голодомору 1932-1933 років було проведено виховний захід на тему: «Пам’ять вічна…».

Кожен свідомий українець запалить в цей день на підвіконні свічку пам’яті, щоб її бачили зорі – душі померлих.

Досі не віриться, що в Україні – житниці всієї тодішньої імперії раптово зник хліб і люди залишилися без зернини. Хліб – це життя, це достаток, добробут, це і відрада і впевненість у завтрашньому дні. Споконвіку кожна українська сім’я старанно працювала на власній землі, коли її було небагато.

Земля була основою життя селянської сім’ї. Пам’ятаймо, що зимою 1932-1933р. помирало в Україні 17 чоловік на хвилину, 25 тисяч щодня. За 10 місяців Україна втратила майже чверть свого населення. Були розкуркулені і вислані в Сибір, розстріляні і замордовані в 1937-1939 роках українці. Про штучний голодомор, як один із найжахливіших способів нищення народу свідчать спогади зібрані в книгах про цю страшну трагедію.

Про ці страшні сторінки історії наших українців говорили учні 16 «С» групи разом із своїм класним керівником Іриною Павлівною Висоцькою.

Були переглянуті відеофільми, використано архівні дані, фотографії. Мультимедійні презентації доповнювали розповіді учнів.

Тож схилімось в скорботному доземному уклоні перед пам’яттю жертв страшного голодомору і нехай мертві не судять нас живих за черствість душ, щоб вписати їх в історію  пам’яті.

Ми,  українці, повинні пам’ятати і знати історію свого народу для того, щоб не повторювати помилки минулого, щоб не стати покірними рабами можновладців, бо лише ми – творці своєї історії, своєї країни.