Децентралізація чи федералізація?, або Один район – одна громада!

Нещодавно у засобах масової інформації було поширено мапу Чернівецької області, на якій після адміністративно-територіальної реформи зникає більшість районів, в тому числі і Сокирянський. Нашим районним центром може стати Хотин. Кому як, а мені (та й не мені одному) в голову не вкладається радість місцевих горе-реформаторів від такої перспективи. Незрозуміла і одержимість деяких осіб, котрі, не дослухаючись до людей, не радячись з громадськістю, наплювавши на інтереси простих мешканців сіл, прагнуть зробити все наперекір здоровому глузду. Так можуть діяти лише чужинці, зайди, варвари, руйнівники, яким байдужа доля як нині живучих, так і прийдешніх поколінь. Вони здатні приймати лише ситуативні рішення, виконувати чиїсь розпорядження. Ніколи не повірю в благочестивість тих, хто на свята ходив до церкви, а по буднях молився на портрет Януковича у власному кабінеті, приймав срібняки-подачки від партії регіонів, жив, цінуючи лише особистий комфорт і вигоду. Майдан чомусь не виробив люстраційних принципів, котрі не допускали б до влади регіональних прихвоснів, з мовчазної згоди і за сприяння яких відбувалася руйнація країни.  Провінційні вожді сьогодні шматують район так, як хотів пошматувати всю країну Путін, висунувши вимоги федералізації України. Завдяки волі Президента і українського народу цього не сталося в масштабах держави. Але те, що ми бачимо на теренах Сокирянщини сьогодні – не що інше, як федералізація в мініатюрі. «Розділяй і володарюй!» – цинічний принцип, яким керуються старі і «новоспечені» вожді. Підсумком «володарювання» стане утворення бідних і ще бідніших ОТГ, поява зайвих сіл і непотрібних людей, занепад інфраструктури і зубожіння людей. Це і є реальне майбутнє, до якого ведуть нас тутешні фарбовані децентралізатори, а разом із ними ті, котрі й близько від району не пробігали. Так їм вигідно: «Розділяй і володарюй!»

Історія вже знає багато експериментів над Бессарабською землею, але, на жаль, нічому не вчить ні людей, ні тих, кого вони обирають собі в лідери. Майже 100 років тому румуни, які вважали українців нижчою расою, теж призначали повітовим центром Хотин. Ще можна знайти людей, які розкажуть про те «щастя». Хрущовські реформатори-волюнтаристи теж нізащо мали людей, об’єднували райони, колотили народом, обкладали дикунськими податками. Нині таке враження, що все повторюється, як у низькопробному серіалі. Щось-десь набачили за кордоном вигідне для себе і давай експериментувати, навіть не підвівши під реформи елементарної законодавчої бази. Проте, не бачать у Європі чимало країн, де адміністративні межі не змінювались століттями. 230 років існують французькі департаменти, округи, кантони. Вони лише отримали більше повноважень від центру. У Німеччині все із ювелірною педантичністю відточено і відшліфовано під кожну землю, під кожен населений пункт. І тільки у нас, лише повіє вітер в інший бік – одразу купа реформаторів-теоретиків невідомого походження, безвісного роду-племені корчить розумні міни і веде нікудишню, згубну для людей і вигідну для себе гру. Дай їм все по-живому порізати-розчленувати, розділити-розірвати.

І самі себе при цьому гордо іменують не менше, як «прогресивною частиною громади» району, «провідниками передових ідей і досвіду». Втім, тут нічого нема дивного. Прогресивними вважали себе і радянські комсомольці, і китайські хунвейбіни.

Інший цікавий аспект адміністративної реформи в тому, що потерпає від децентралізації тільки село, повна відсутність проблем у великих містах, ніби й немає там районів, рад, адміністрацій. Трохи подумавши, можна здогадатись чому… Нема проблем і в Київській та Харківській областях. Там утворено по 2 – 3 ОТГ на величезні регіони. Що там, дурніший люд і не розуміє, яка манна посиплеться на них після децентралізації? Та ні, мабуть, все розуміють, думають і не дозволяють вискочкам-реформаторам все вирішувати за себе. Ті, хто кмітливіше, вже об’єдналися районом у одну громаду. Таких прикладів в Україні досить багато. І в кожному випадку народ знайшов вагомі аргументи для прийняття такого рішення. А хіба нема навколо чого об’єднуватися Сокирянському району? Три потужні енергетичні об’єкти, жертву яким приніс кожен населений пункт, садівничий сектор, що перевищує за площею потужність республіки Крим, родючі землі, географічне розташування, туристичний потенціал… «Ні! Все зруйнуємо, свій новий світ збудуємо, – кричать хунвейбіни, – будемо наїбами кожен у своєму улусі». Хочеться нагадати: ламати – не будувати, шановні нащадки пролетарів і їм співчуваючі! Сьогодні отримали додаткове фінансування, завтра – субвенцію, післязавтра – грант. Але все має свій кінець. Що буде, коли скінчиться потік халявних грошей? На які кошти утримуватимете сонм чиновників? Обкладатимете податками мужицькі городи, курники і нужники?

Р.S. Тим, хто вважає себе прогресивними, радив би не вислужуватись перед панами, а зосере­дити енергію на реальних справах, наприклад, на боротьбі за Дністровське водосховище. Бо поки ви воюєте з Вітряком, будуєте кар’єру і заробляєте грошенята, скоро Дністром потече не чиста гірська вода, а багно із трьох малих ГЕС, які планують збудувати інші реформатори-енергетики у верхів’ях річки. От-от стане пізно, і ніхто вже не почує тоді розпачливий крик Корманя, Непоротового, Лопатова, Братанівки… А приноводністровським селам і кричати заборонять. Роздрібнені і розрізнені первіснообщинні закутки не мають ні права, ні голосу. Такий от простий приклад на завершення. Тому, тільки в єдності – сила.

 

Тарас ШВЕЦЬ.