Її вустами шепчуть квіти

У кожному найпотаємнішому закутку є щось від жінки: краса, затишок, світло, навіть тиша… Жінка вміє загортати в найтепліші речі та наповнювати тіло найсмачнішими стравами. Вона нехтує собою, аби навколо все розквітало і видавалося яскравішим. Бо хто така жінка? Це по істині любов…

Вона завжди надихала, захоплювала, була причиною багатьох воєн, героїнею всіх відомих творів. Саме жінку водночас і боготворять, і ненавидять. Скільки б її не вивчали – вона завжди залишається загадкою. Наділена особливою незримою силою – жінка  є уособленням всього прекрасного, що ми зараз маємо. Її роль важко переоцінити.

Як годиться, є і відповідний День жінки, який традиційно відзначають один раз на рік. Але мало хто знає, що є ще в календарі таке свято – як Міжнародний день сільських жінок, позначене 15-м жовтня. Невловимо приходить думка, а чому саме у жовтні, другому місяці осені? Прекрасна половина ж асоціюється з красою, ніжністю, любов’ю, розквітом, цвітінням, тобто з весною, а от день сільської жінки визначили святкувати в пору дощів, польових робіт, сірості і зміни барв природи. Напевне тому, що одним з основних завдань газдинь із сільської місцевості  є не тільки піклування про дітей, свою красу і гарний зовнішній вигляд, а й робота в полі та  догляд за господарством.

Цікаво буде дізнатися, хто ж є засновниками цього свята?  А започаткували його учасники Жіночої конференції в Пекіні, яка проводилась під егідою ООН в 1995 році. З цього моменту Всесвітній день сільських жінок відзначають у багатьох країнах світу для того, аби гідно оцінити працю, подякувати за те, що маємо на столі і просто підтримати та нагадати всім, хто вона – жінка із села.

Ні для кого не секрет, що Сокирянщина багата своїми родючими землями та  врожаями і відповідно ж, люди на цій землі живуть працьовиті, наполегливі, завзяті, завжди охочі до роботи, основну ж частину цих трудівників складають жінки, які здебільшого живуть у сільській місцевості. Здавалося б, слабка стать… Але яку б сторону життя у селі ви не взяли, скрізь вони задіяні! Господині займаються не тільки побутом, вихованням, освітою, обслуговуванням, а й змушені взяти на себе і клопоти за рослинництвом, тваринництвом та різними формами малого підприємництва. Сільська жінка – опора суспільству, адже вона забезпечує не лише матеріальними благами, а й зберігає справжню народну душу.

З нагоди відзначення Міжнародного дня сільських жінок ми завітали на гостини до однієї з жительок села Михалкове, що на Сокирянщині, шанованої, поважної, хазяйновитої, наполегливої і трудолюбивої – Ольги Павлівни Малкової, яка розповіла нам свою історію. Жінка з малечку проживає в селі, тут народилась і тут провела все своє життя. Працювала на різних посадах, не дивлячись на пропозиції із міста, вирішила все ж таки віддати себе маленькій батьківщині. Робила все можливе для того, аби вона процвітало.

Пані Ольга виявилась надзвичайно душевною людиною, яка дійсно «хворіє» селом, їй не байдужа його доля, його стан. Розмова з такою шанованою і поважною людиною тривала довго, Ольга Павлівна розповідала і про своє життя, і повчальні притчі, згадувала всіх вихідців із рідного села, які  досягли певних життєвих висот і титулів та нагород,  та зазначила, що, спілкуючись з ними, завжди чує нотки туги за рідним куточком. Згадуючи все своє життя, вона яскраво вималювала масштабні картини долі, історії краю, і з очей пані Ольги покотились сльози… Жінка зараз живе сама, але велике господарство не дає їй сумувати. І що найголовніше, коли ми попросили Ольгу Павлівну розповісти про себе, то вона одразу ж відповіла: «а можна я про іншу жінку розкажу, яка заслуговує на добре слово», що свідчить про те, що в селах Сокирянщини дійсно живуть скромні та  працьовиті господині. Гостинність і душевне тепло пані Ольги  огорнули серце світлом і наповнили душу добротою, за що ми їй щиро  дякуємо. Такі, як Ольга Павлівна, – люди сердечні і доброзичливі, великі подвижники нового. Про неї кожен у селі скаже, що славна і долею, і літами,  і мудрістю.

Ще з давніх-давен жінка працювала на рівні з чоловіком, і відігравала значущу роль у соціальному та економічному житті. Вона завжди була берегинею домашнього вогнища та сімейного затишку. І славилась  українська молодиця ще з тих часів своєю вродою, охайністю, співучістю, вона завжди все встигала та поєднувала разом і фізичну, і розумову працю.

Тому хоча б раз на рік ми повинні згадувати про невтомних трудівниць села, які своєю щоденною працею поповнюють полиці наших магазинів, створюючи затишок і комфорт, достаток, та закликати належним чином оцінити їх внесок у розвиток сільськогосподарської галузі.

Але хай  якою б важкою роботою не займалась господиня, їй ніколи не потрібно забувати, що вона в першу чергу ЖІНКА. Її покликання – нести все прекрасне. Зараз, як і міські панянки, сільські молодиці мають всі можливості для самореалізації. Але кожна знаходить себе по-різному.

Що ж до основної суті жінки – то це, звичайно, надихати чоловіка. І всім відомий той факт, що її не треба розгадувати, її не треба боятися, жінку потрібно просто кохати: як матір, як подругу, як дружину. А сильній половині людства варто знати, що Господь створив Єву із ребра Адама не для того, щоб бути приниженою, а для того, щоб бути захищеною.

Тож, дорогі панянки, сил вам і міцного здоров’я, тепла, затишку у ваших домівках та краси жіночого щастя. Бережіть і передавайте з покоління в покоління ті моральні цінності, яких так не вистачає сучасному молодому поколінню.