Книгам із Сокирян ̶ понад 100 років

Працюючи в редакції райгазети, а потім очолюючи Сокирянську районну друкарню, не один раз замислювався над питанням, коли ж у нас виникло друкарство і з кого часу почали випускати в цій місцині перші книги  ̶  невже так пізно, аж у післявоєнний період? Зважаючи на складність у той час доступу до необхідних архівних матеріалів та обмаль історичних публікацій з цієї тематики, потратив на пошуки відповіді значну частину свого творчого життя. Однак тепер маю задоволення, що ті зусилля не були марними і вдалося не лише багато чого прояснити щодо розвитку місцевого друкарства, а й довідатись, що тут давно друкували не тільки квитанції чи простенькі бланки звітності, а й випускали перші книги, яким уже понад 100 років!

Дехто здивується цьому, але факт  ̶ незаперечний. За даними щорічника «Статистика произведений печати, вышедших в России», у 1912 році в Сокирянах було надруковано чотири книги загальним накладом 1500 екземплярів. Виходили вони аж до 1917 року. Звичайно, це були не художні чи поетичні видання, а тоненькі книжечки-брошури, в яких містилася дуже потрібна в той час інформація про виробничу діяльність, громадські справи товариств, науково-дослідні роботи в полі чи в саду. Одні із найперших видань, наприклад, публікували статут Товариства кредиту, що було створене в Сокирянах ще в 1910 році, а потім обнародували підсумки його фінансової діяльності за наступні роки, знайомили громадськість із звітами із дослідних ділянок Гринауцького нищого сільськогосподарського училища, яке діяло на землях тодішнього вашковецького поміщика К.Ф. Казиміра і було одним із кращих на Бессарабії.

Варто зазначити, що ті книги  ̶  не «вольность» чи забаганка місцевих багатих людей, адже видавались вони під контролем властей, видання проходили цензуру відповідних органів, на них вказували тираж, а відтак цей вид друкованої продукції реєстрували і, звичайно, надсилали до відповідних архівів. До речі, в одній із таких брошур «Отчет Секурянскаго общества вазаимнаго кредита за 1912-ый год» на титульній сторінці так і зазначено, що «випущено в світ за представленням в цензурний комітет узаконеної кількості екземплярів».

Цікаво довідатись, що Товариство взаємного кредиту вже в той час було створене в Сокирянах Хотинського повіту Бессарабської губернії з метою «надати на підставі статуту (який надруковано в кижечці) його членам того і іншого полу і всякого звання,  які переважно займаються торгівлею, промисловістю і сільським господарством, необхідні для їх оборотів капітали». В примітці зазначено, що особи цього товариства, не можуть бути водночас членами іншого товариства взаємного кредиту. Щодо фінансів, то за другий рік своєї діяльності каса товариства налічувала майже 2 млн. руб. Отож гроші для кредитування були.

Під час подальших пошуків разом із невтомним краєзнавцем і дослідником О.С. Мандзяком за допомогою різних довідників часів Російської імперії («Указатель книг, журнальных и газетных статей по сельскому хозяйству» (1889-1915), «Книжная летопись» (1907-1917), «Библиограф. Вестник литературы, науки и искусства» (1910-1914)) вдалося скласти бібліографічний список багатьох книг, що вийшли в наших Сокирянах за період до 1917 року. Переважно це «Отчет опытного поля при Гриноуцком низшем сельскохозяйственном училище 1-го разряда» за багато років  ̶  від 1909 до 1914 р.р., але  видавались брошури й для товариства Сокирянської каси взаємодопомоги «Придане», Единецької каси взаємодопомоги на випадок смерті та Окницького товариства залізничників.

Відомо, що в Бессарабському краї перша друкарня відкрилась 31 травня 1814 року, потім упродовж ста років було створено 18 таких підприємств. Отож цілком імовірно припустити, що ці події справили свій вплив і на сокирянські землі. Тим більше, що окремі колишні впливові власники тутешніх земель, зокрема, родина Лішиних, майже весь час проживала в сусідньому Могилеві-на-Дністрі (за якихось 40-50 кілометрів від Сокирян), де наприкінці ХУІІІ ст. вже існувала друкарня з кириличним шрифтом, що належала протоієрею Михайлу Стрільбицькому. Пізніше там з’явилася й ще одна друкарня  ̶  єврейська.

Більше цього, є свідчення, що саме колишній крупний землевласник Петро Миколайович Лішин, який сприяв у спорудженні церкви, місцевої школи і відзначався своїми прогресивними поглядами і комерційною хваткою, про що сказано в архівних матеріалах, на земських зборах подав ідею, аби в Секурянській волості мати свою, так би мовити, друкарню. Не знаю, як було насправді, але друкуванням у волосному центрі таки зайнялися. Повідують, що ніби цю ідею йому не вдалося здійснити, але нею вчасно скористалися місцеві євреї, яких в містечку було чимало. Вони разом із місцевими українцями виявляли не тільки працьовитість, а й кмітливість, першими взялися займатись друкарством, а, отже, несли в маси знання і прогрес. Можливо, й тому перша друкарня певний час мала назву «Прогрес».

Ті перші кроки друкарства згодом знайшли своїх послідовників, оскільки, як розповідав мешканець Сокирян, колишній перший друкар вже радянської доби Іван Іванович Серебрянський, в юні роки йому довелось працювати по найму в підприємливого єврея Гройсмана. В себе вдома (по  вулиці, де раніше розташовувався відділ соцзабезу) він мав друкарський верстат, на якому виготовляв простенькі оголошення, коротенькі листівки та квитанції. У єврея-друкаря І.І. Серебрянський був за помічника і виконував роботу крутильщика друкарського верстата. Пригадував, що виготовляли в тій домашній «штампувальні» і якісь книжечки, дуже схожі на зошити. Можливо, то були невеличкі брошурки.

На верстаті друкували продукцію аж до початку сорокових років минулого століття. А в 1944 році, як сталося визволення краю від німецько-фашистських загарбників, у місті заснували районну друкарню, яка на перших порах була як цех створеної тоді ж районної газети, котра в той час називалася «Оновлене життя». Кажуть, що до неї йперейшов той ручний друкарський верстат.

 

Олександр Чорний,

член Національної спілки журналістів України.

 

На фото:титульні сторінки  перших книг, що надруковані в Сокирянах понад 100 років тому.