Кожна дитина відчуває, хто її Л Ю Б И Т Ь! Та чи знають про це у Коболчинському садочку?

«Куди ти маєш піти жалітися? До пана Равлика, який є моїм нанашком вінчальним? Чи до Чорного, який є моїм…, скажемо, застільним товаришем?»…

Саме ці слова почула мати хлопчика, якого побила вихователька у Коболчинському дитячому садочку нещодавно. Жінка шукала правди, справедливого покарання для вихователів-нелюдів, тому і звернулася до районної служби у справах дітей, обласного Департаменту освіти та науки, Сокирянської міської ради, а також написала заяву працівникам правоохоронних органів.

Голова районної ради Василь Козак відразу ж надіслав лист до обласного Департаменту освіти і науки, аби ті розібралися із нечуваною ситуацією та покарали винних. Департамент ОДА  тут же переадресував це завдання відділу з питань освіти, культури, охорони здоров’я, молоді та спорту Сокирянської міської ради. І, звичайно ж, ВІНЧАЛЬНИЙ НАНАШКО, як то кажуть, «порішав»! Із ганебної ситуації вийшли вже добре знайомими, можна сказати, навіть, рідними шляхами маніпулювання, безкарності, залякування, брехні та беззаконня…

У листі, що надіслали аби підтвердити результати своєї «справедливої» перевірки,  із п’ятирічного хлопчика зробили просто нелюда, що тероризує весь дитсадок. Нарікають на неординарну поведінку, та ніхто не навів приклади того, як намагалися знайти підхід до дитини, які методики використовували, аби налагодити контакт, з’ясувати причини, чому хлопчик так себе поводить.

Натомість «вихователі-професіонали» обвинувачують матір, мовляв,  та не цікавиться хлопчиком, а вихованням займається бабуся… Коболчин – маленьке село і всі знають, із якими проблемами бореться сім’я Якубовських. Основну частину свого часу мати віддає старшому сину, який хворий на ДЦП. Щирі й справедливі, мудрі  люди розуміють, що цей страшний діагноз – це постійні реабілітації, лікарняні обстеження, турботи, що, на жаль, не залишають вільних хвилин. Чомусь ніхто не бере до уваги, що поведінка хлопчика, можливо, пов’язана з тим, що Нікіта важко переносить розлуки із матір’ю, тому і шукає прихистку у бабусі, прагне зателефонувати до тата… Тож які ви професіонали, пані виховательки Коболчинського садочка, якщо не можете це усвідомити і знайти шляхи порозуміння із дитиною та його, і крім того зболеною, сім’єю?

Натомість, ви прикриваєтеся впливовими друзями, шукаєте собі виправдання, замилюєте очі абсурдом, який суті справи не міняє… Педагог не вміє знайти спільну мову із вихованцем, доводить дитину до агресивної поведінки, звинувачує у цьому всіх, тільки би не усвідомлювати своєї непрофесійності, ганебних діянь та слів!

Процес виховання дитини складний, вимагає від наставників терпіння, терплячості і майстерності педагога, що підтримає і зігріє маленьку душу світлом добра, на жаль, на добре насиджених місцях вихователів у Коболчинському дитсадку люди є бездушні, які втратили гідність і не здатні любити…