Наш справжній богатир Микола Ткачук

У день міста Сокиряни наш знаний земляк, майстер спорту  міжнародного класу, уродженець села Романківці подивував гостей райцентру своєю богатирською силою. Такого нікому з нас ще не доводилось бачити. Це була ніби чарівна казка про Кирила Кожум’яку.  То хто ж він, Микола Ткачук? Ці та інші запитання звучали в студії «Сок ФМ», куди завітав наш чемпіон.

–         Доброго дня, Миколо, вітаємо тебе у нас на радіостанції. Наші слухачі практично не знають твоєї біографії, хоча ти відомий у всьому світі, давай проллємо «світло» на твою біографію.

–         Взагалі-то я розпочинав свою спортивну кар’єру з рідного дому, де самостійно займався. Важливу роль відіграв у цьому мій батько, який з раннього дитинства привчав мене до спорту. Спочатку ми будували саморобні  штанги, гантелі, турнік, брусся… отак я тренувався. А в 10 класі мій друг Юрій Лєкарь порекомендував зайнятись гирьовим спортом. Він сам навчався  у ВПУ, де познайомився з Камінським Миколою Павловичем, який став моїм першим тренером. В той час я вперше попробував себе у гирях, виступив на чемпіонаті району – зайняв І місце і так з Миколою Павловичем почав тренуватись. Потім виграв чемпіонат області, далі  – чемпіонат України…  і так поступово піднявся на світові вершини гирьового спорту.. Взагалі-то Микола Павлович давав такі рекомендації прості, але без них ніяк, щоб досягти результату потрібно працювати. От я багато працював, і от з’явився результат.

–         Скільки годин на добу тривають твої тренування?

–         2-3 години, три рази на тиждень, але, крім цього, я ще крос бігаю.

–         Що би ти сказав для всіх юнаків, навіть твого віку, старші, менші…  от ти вже відчув, що таке сяйво в прожекторі і золото нагород на грудях. Яким треба бути в цьому житті? Як іти до цього?

–         Вести здоровий спосіб життя, займатись спортом, не обов’язково  ставати олімпійським чемпіоном, просто для свого здоров’я, для себе , тримати себе у формі.

–         Розкажи про своїх батьків. Хто виростив такого потужного хлопця?

–         Батько Ткачук Іван Іванович столяр – двері, вікна робить, а мати у дитячому садку працює психологом.

–         Як вони переживають за тебе, коли ти далеко,  на серйозних  змаганнях?

–         Звичайно, переживають. Спочатку мама і бабуся не сприймали серйозно це моє захоплення. Батько відразу побачив, що я буду спортсменом, підтримував мене завжди. Гирі, гантелі робив сам для мене, деякі купляв.

–         А чи є в родині ще спортсмени,  крім тебе?

–         Мій батько займався спортом, вільною боротьбою в армії.

–         Тобто ти пішов по стежинах батька?

–         Так, так.

–          В тебе вистачає часу на навчання? І чи маєш ще якісь захоплення ?

–          Так, хоча спорт – це моє найголовніше захоплення. Навчаюсь у Київському національному університеті фізичного виховання та спорту, а також заочно у Київській духовній семінарії.

–         Мабуть,  це найміцніший і найкращий ключик, адже якщо людина духовно вірить у свою роботу, то вона обов’язково доб’ється успіху.

–         Так, так. Звичайно.

–         А чому такий вибір? Ще духовна освіта. Ти пов’язуєш своє майбутнє з роботою священника?

–         Це як Бог дасть. Спочатку я хочу закінчити семінарію.

–         Тебе відпускають на змагання, буває, що у тебе триває навчання,  а тобі треба їхати на змагання?

–         Так. Буває таке, що здаю наперед або після змагань.

–         І як твої успіхи у навчанні?

–         Гарні. Займаюсь науковою діяльністю, зараз вивчаю техніку гирьового спорту, техніку підйому. Буду писати кандидатську на цю тему.

–         Тобто наукова робота в спорті тебе також цікавить?

–         Так, звичайно вона теж потрібна і вона є корисною. Тому, що не так просто взяти і підняти гирю, потрібно знати як правильно її піднімати.

–         А це Нестор Григорович, можливо брав участь у твоєму духовному наставництві?

–         Так, Отець Нестор –  мій духовний отець.

–         Ти сказав, як справжній спортсмен, що здоровий спосіб життя – це запорука успіху і взагалі  – це твоє побажання кожному.  А тепер розкажи, будь ласка, як людина, яка пов’язує себе з духовною роботою,  тобі, можливо, прийдеться прийти в громаду і вчити добру, з чого б ти почав, щоб зробити великий колектив кращим?

–         Перш за все, напевно, з молитви почав. Тому, що є такі люди, яким намагаєшся донести, що таке добро і що потрібно робити його. А до них, буває, що це не доходить. То молитва допомагає цій справі. Також переконливим аргументом може бути власний приклад.

–         Скажи, будь ласка, район практично почув про твої всі останні великі подвиги. Для нас це, знаєш, взагалі було дуже приємно, тому що до цього такого ніхто ніколи не робив. А що було до цього, до того, коли ми про тебе говорили?

–         До цього я виступав на чемпіонатах району, області і вперше у 2010 році взяв участь у чемпіонаті України, там зайняв ІІ місце і  цим самим виборов путівку на чемпіонат Світу. І в тому ж таки 2010 році я виграв чемпіонат Світу серед юнаків. Після того вже почалися серйозні тренування, серйозна підготовка.

–         А хто ще з викладачів, спортсменів, тренерів поруч з тобою?

–         Постійно зі мною  ІвасюкПетро Троянович, голова ВФСТ «Колос» у Чернівецькій області, також мій теперішній тренер Щербина Юрій Володимирович, президент федерації гирьового спорту України, а також, звичайно, мої батьки, рідні, близькі, земляки, наставники.

–         Які плани? Де тепер тебе побачимо?

–         Зараз буду готуватись до чемпіонату світу по двоборствах у Сан-Дієго, США.

–         В яких країнах ти вже побував?

–         Побував уже в багатьох країнах: Італія, Німеччина, Узбекистан, Франція, Чехія,  а також у ще багатьох країнах світу.

–         А там ,де ти бував, ти відвідував  православні святині?

–         Майже в кожному куточку, де я був, скрізь я знаходив православний храм. Це було для мене дуже приємно.

–         А з Сокирянщиною в тебе є якісь плани? Ти будеш якось ближче до нас? Чи  тільки блиск слави буде твоєї на Сокирянщині?

–         Буде видно. Все з Божої волі. Поки що я в Києві, хочу закінчити аспірантуру в університеті, семінарію.

–         Мабуть, були пропозиції, щоб ти залишився в університеті викладачем?

–         Так, були пропозиції. Взагалі їх багато і навіть у наш Сокирянський район, а також в область.

–         Як тобі жити з тим, що ти Микола Ткачук?Просто це вже стало, якби брендом, найпотужніша людина району.

–         Я живу,  як усі. Не вважаю себе зіркою.

–         А як до тебе ставляться в рідних  Романківцях, коли ти приїжджаєш?

–         Друзі поважають, рідні люблять.

–         Як зберігаються твої нагороди? Яка з них найдорожча? Скільки їх уже в тебе є?

–         Нагород є дуже багато. Знаходяться вони у мене в Києві. Є і тут в селі. Батько недавно  рахував медалі. Налічив більше ста. І зважив, то вийшло більше 7,5 кг. В основному золоті, були декілька раз срібло, бронза. Майже на всіх змаганнях з медалями. А найдорожча – це медаль за перемогу на чемпіонаті Світу -2012 року, тоді я виграв вперше серед чоловіків, серед юніорів і серед студентів. І також встановив два рекорди – один серед юніорів в Україні і один рекорд Світу серед студентів.

–         Хай тобі щастить. Бережи себе. А чи були колись якісь травми?

–         Мікротравми були, звичайно, але таких серйозних не було. Головне правильно підходити до тренування. Добре, що завжди були тренери, які могли підказати. Ще один цікавий факт, що гирьовики, вони не сильно й такі здорові, але сили дуже багато мають. Наприклад, я на свої 80 кг, не всі помічають, що я здоровий на вигляд, але це не заважає мені піднімати більше, ніж візуально більші за мене спортсмени. В такому виді спорту більше працює функціональність, всі групи м’язів і  витривалість велика.

–         Дякуюємо тобі. Спортивних і творчих успіхів тобі.

 

 

Ось такий він, наш справжній богатир Микола Ткачук, йому лише трохи більше 20-и років, а він на Центральній площі Сокирян, в День міста з легкістю 24 кг гирю підняв 363 рази. Міська влада нагородила спортсмена з міжнародним ім’ям, міжнародною славою  -почесною грамотою, а керівництво Виправної колонії – 67 подарувало ікону ручної роботи.

 

 

  1. децл коментує:

    молодець пацан!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

6 + 2 =