Трепетні спогади про найкращий період у житті автора цього матеріалу пов’язані саме з дитинством і Ломачинцями. Донині тут усе залишається близьким. Кожна стежка, котрою малою бігала разом з братом. Кожна місцина, де бували з Романом у пошуках цікавих пригод. Кожен прожитий день, що закарбувався у пам’яті щастям. Тому, коли трапляється нагода зайвий раз відвідати рідні Ломачинці, – з неймовірною насолодою ступаю на малу батьківщину! Ось і нині на запрошення завідуючої бібліотекою- філією села Ломачинці Наталії Горчак автор мала змогу побувати на зустрічі у рамках рекламно-інформаційного краєзнавчого проекту «Неймовірні Ломачинці: вулицями мого села».
Ошатна місцина, де між високих тополь та ялин заховалася невелика будівля бібліотеки, наче притягує невидимою силою, аби не минути – обов’язково зайти до Храму книги. Мабуть, тому вже не перше стрічання творчих особистостей, любителів Слова і затятих книгоманів залишає по собі присмак дива і натхненної окриленості. Цього разу присутні могли не тільки насолодитися поетичним словом і піснею, а й отримати цікаву інформацію про історію села, походження його назви та виникнення ломачинецьких вуличок. Член НСЖУ, краєзнавець, автор численних праць у царині історичної розвідки поселень Сокирянщини Олександр Чорний ознайомив ломачинчан із цікавими фактами з далекої минувшини їхньої з діда-прадіда землі, де свого часу проживали пани Крупенські. Свідченням цього є панський склеп на території церкви та величезні колони – залишки палацу. А для всіх, хто досі не знав, звідки ж пішла назва «Ломачинці», Олександр Дмитрович розповів легенду, у жартівливій формі додавши, що «легенда – невістка історії», а, значить, ніхто достеменно не знає, де межа між правдою і вигадкою. Приємним сюрпризом для бібліотеки стало подароване краєзнавцем видання у співавторстві з Олексієм Мандзяком «Не загубились села у віках».
Про сучасне й колишнє найменування вулиць і вуличок, виникнення та зміни назв, що означає назва вулиці «Турґєнєва» (не плутайте з відомим російським письменником!) розповів член НСЖУ, краєзнавець, ломачинчанин Михайло Шундрій. Місцевим жителям давно відомо, до кого звертатися з тих чи інших питань стосовно історії села, роду. Бо вже не одному односельчанину Михайло Михайлович допоміг відновити власний родовід. З допомогою Михайла Шундрія знайшла і своє коріння журнадісь, що підготувала цей матеріал, і тепер історія роду сягає 1777 року.
Певно, ніхто з ломачинчан достеменно не знає добре сільські вулиці й маленькі завулки, як контролер, поетеса Лариса Тулюлюк-Кушнір, яка поділилася своїми спогадами про перші враження від місцевості, знайомство із сельчанами та кумедні випадки робочих буднів у Ломачинцях. Та попри те ця місцина не змогла залишити серце жінки байдужим, бо зізналася, що якось під час чергового контролю лічильників на подвір’ї подружжя Нагірняків написала вірш-присвяту вулиці «Зелений клин».
Поміж тим виступи запрошених творчих особистостей та краєзнавців доповнювали пісні-присвяти рідному селу місцевого хору «Берегиня» на чолі з керівником Марією Маковійчук. А Ангеліна Бурлака продекламувала вірш Інни Гончар «Притихло все над Гострою Скалою», присвячений корінному ломачинчанину, письменнику, драматургу, видатному митцеві Івану Нагірняку. Приємно було почути з вуст дівчини виконання й авторки цього тексту вірша «На храмове свято».
Вкотре зрозуміла – де б не проживала, куди б не занесла мене доля, думками завжди повертатимусь у рідні Ломачинці, у колиску своїх предків, мого знайомства зі світом і становлення мене як особистості!
ОДА СЕЛУ
Медово пахне літо у селі,
Веде за руку в ароматні ночі.
І зоряно виспівують гаї,
Старезним панським липам щось шепочуть.
Поміж хатами в’ється давній Шлях
(Комусь нагадує Чумацький, може).
Бокаті сливи гупають в садах,
Обвивши рясно гіллям огорожі.
Десь бреше за околицями пес,
Ще свіжоскошені п’янять покоси
На миро схожі – линуть до небес,
Аби вплестись у світанкові роси.
Крислатий плáтан вкрила сивина
Пройдешніх літ, зіжатих в перевеслі.
Історію Крупенських бистрина
Малює пензлем на дністровім плесі.
Церковні дзвони чути іздаля,
Купаються у сонці і блакиті.
То все – для серця рідна сторона!
Проведені у ній – солодкі миті!
Оте – не заховається в літах,
Ніколи не зупиниться у літі.
Знов гупатимуть сливи у садах,
Вестиме шлях в найкращий край у світі.
Інна РУСНАК