Опішнянська творчість надихає

Як ми вже повідомляли, на ІІІ Національному фестивалі гончарства, міжнародному мистецькому ярмарку «Гончарний Всесвіт в Україні-2014», який відбувся в столиці українського гончарного ремесла в Опішні, представники Сокирянщини не тільки давали майстер-клас із виготовлення горщиків з глини, а й одержали нагороду за книгу «У царстві коболчинського глечика», яка зайняла Третє місце в Національному конкурсі публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки в Україні в номінації «Краща науково-популярна, публіцистична публікація»

 

Вийшовши з автобуса на автозупинці Опішне, що в Полтавській області, найперше хотілося довідатись, чому саме така назва у селища, звідки вона походить. Тож запитав про це у продавчині кіоску, що торгувала неподалік опішнянськими горщиками. Вона ніби чекала цього запитання, адже швиденько поклала на видне місце розмальований жовтогарячий кухлик і каже: «Мене багато приїжджих запитують про це і я  усім розповідаю, що все дуже просто. Назва пішла від слова опішитися, тобто відпочити, опочити, зупинитися чи, точніше б сказати, як це було в давнину, зійти з коня. Адже наше давнє козацьке селище лежало на перехресті торговельних, а відтак і транспортних шляхів».

Трохи згодом жінка додала, що за іншою версією село назване від місцевої осадової породи «опока», серед якої є найкращі керамічні глини. Ця місцина найвища на Полтавщині і при нагоді з високого пагорба можна із задоволенням роздивитися тутешні мальовничі краєвиди над Ворсклою.

Після цих слів відразу подумалось: ось чому про Опішню співають пісні, читають вірші, малюють картини та розповідають легенди. Вона цього заслуговує, оскільки тут не тільки чарівні місця, відпочинкова атмосфера для туристів, а й хвилююча історія, пов’язана із зародженням ще в епоху енеоліту такого важливого і, мабуть, вічного ремесла, як гончарство.

В Україні майже повсюдно були свої малі й великі гончарні осередки, в тому числі й у нашому Бессарабсько-Буковинському краї, вироби яких вирізнялися неповторним місцевим колоритом, своїм розписом. Та останнім часом увага багатьох привернута до «гончарної столиці»  ̶  Опішні. Це селище, що стоїть на семи пагорбах, утворених річкою Ворскла, стало своєрідною Меккою гончарства, Олімпом художньої досконалості виробів з глини і багатства знань та досліджень про керамічне диво. Поблизу селища порівняно на невеликій глибині залягають пластичні барвисті керамічні глини. І цей фактор чи не найбільше сприяв зародженню тут гончарства. Наприкінці ХІХ-на початку ХХ століття в селищі «працювали близько 1000 гончарів, вироби яких експортувались майже на всі континенти світу».

Нині тут розташований Національний музей-заповідник українського гончарства, у складі якого нині працюють Інститут керамології  ̶  відділення Інституту народознавства НАН України, Центр дослідження українського гончарства, Національний архів українського гончарства, Гончарська книгозбірня, у фондах якої  ̶  керамологічна література з усього світу: численні видання гончарської тематики багатьох вчених, дослідників, художників-керамістів, мистецтвознавців, зокрема, й скромна книга автора цієї розповіді, що має назву «У царстві коболчинського глечика», яка одержала тут, на Гончарському фестивалі,  ІІІ місце в номінації «Краща науково-популярна публіцистика».

У структурі музею-заповідника діють меморіальні музеї-садиби славетної гончаки Олександри Селюченко, однієї із найдревніших українських династій  ̶ гончарської родини Пошивайлів, філософа й колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа, а також музей мистецької родини Кричевських, що діє в колишньому приміщенні Полтавського губернського земства і спроектованого самим митцем та спорудженого 1916 року, і мистецький навчальний заклад для дітей  ̶  «Колегіум мистецтв у Опішні».

На подвір’ї музею розкинувся так званий Гончарський етнопарк, що являє собою галерею монументальної й садово-паркової глиняної скульптури. Просто неба стоять неймовірні витвори найрізноманітніших розмірів і форм, виконані митцями з різних міст України  ̶  переможцями Всеукраїнських фестивалів, що проводяться в Опішні. Переходиш від однієї скульптури до іншої і ніби калейдоскоп переглядаєш, пізнаєш мистецтво сучасних митців  ̶ художників-керамістів, скульпторів, гончарних майстрів.

Про безліч наукових та історико-пізнавальних, навчальних і об’єднуючих заходів, які проводяться музеєм заповідником, годі й говорити: це національні симпозіуми гончарства, інтерсимпозіуми кераміки, міжнародні гончарські фестивалі, конкурси, конференції, зустрічі, кекскурсії, відкриття меморіальних дощок на Стіні Гончарної Слави України, присвячених видатним діячам, які поклали частину свого життя на вівтар збереження й розвитку опішнянського гончарства. Цього року Стіна Слави поповнилася ще трьома відзнаками, адже унікальні меморіальні дошки було встановлено національним подвижникам  ̶   подружжю, корифеям української кераміки   ̶   гончареві-посуднику, мисочнику, заслуженому майстру народної творчості України Гаврилу Пошивайлу та гончарці-малювальниці, фундаторці першого в Україні приватного музею гончарства Явдосі Поршивайло і славетному технологу-керамісту, автору перших підручників з гончарної технології Осипу Білоскурському.

А вершиною усіх благородних діянь музею є, напевне, Національний день гончаря, коли все навколо «Центру духовного розвитку культури» виграє, крутиться, співає, творить і веселиться, адже саме в цей день для всіх жителів і численних гостей влаштовується ще й мистецький ярмарок гончарних виробів та чимало різних і цікавих масових заходів.

Зліва від входу на майдан, неподалік найвищої в Україні керамічної вежі, що зроблена руками Юрія Мусатова з Конотопа, працюють знані майстри-гончарі, в тому числі й приїжджі, як наш І.І. Гончар з Коболчина, дають майстер-класи для всіх бажаючих, навчають молодь гончарювати. Атмосфера така, що мимоволі відчувають себе митцями й пересічні глядачі, які за цікавості теж напрошуються до науки за гончарний круг.

Навпроти цієї школи під відкритим небом, через доріжку, що геть запруджена різним товаром, розгорнуто мистецьку виставку кераміки, і під веселі наспіви і музику йде купівля-продаж найрізноманітніших рукотворних виробів. Керамічні творіння  ̶  від знаменитих опішнянських свистунців і до мистецьких мисок, тарілок, сяючих глечиків, макітер, кухликів та великих скульптурних фігур.

Біля кераміки жваво торгують й солом’яними капелюхами, полтавськими сучасними і давніми вишиваними сорочками, виробами з дерева та різною біжутерією.    Трохи оддалік розгорнуто продаж продуктових товарів: є навіть великі київські пряники, донецьке хлібне диво-деревце, яким на весіллі наречена частує гостей, а також мед, медовуха та інше. Ще далі, над мальовничим озером ускверику, дихає  ароматом і смакотою полтавська кухня…

Дзвенить, виграє ярмарок аж до вечора, а водночас на літній сцені виступають з піснями аматорські колективи, проводяться конкурси, вікторини. Привселюдно нагороджують переможців конкурсу «Вакулафест». До речі, на святі можна було не тільки роздивитися творчі роботи ковалів, а й придбати ті, які сподобалися. Ціни від 40 гривень за дзвоник і до двох і більше тисяч за художню роботу.

Відтак тривали дефіле юних моделей, представників боді-пейтінгу (малюнок на тілі), які зуміли відтворити гончарську тематику навіть в такій новій і дивовижній творчості.

Згодом перейняли естафету дискотечні танці і лишень під кінець народних гулянь високо в небі спалахує вогняно-золотистий феєрверк, який свідчить, що пора уже збиратися по домівках, хоча хочеться гуляти аж до самого ранку.

Ось такою стислою і, можливо, дещо короткою вийшла розповідь про опішнянське свято. Гадаю, більше про нього повідають фото. Насамкінець скажу, що на фестивалі в Книзі відгуків свої найкращі враження залишили багато учасників свята і гостей-знаменитостей. А одного разу, як розповідали організатори фестивалю, високий зарубіжний гість, побувавши тут, сказав: «Я думав, що побачу глину, а побачив людей».

Мені ж хочеться додати до цього, що люди тут чуйні, заповзяті до праці і творчі, оберігаючи і продовжуючи ремесло своїх предків, вони невтомними руками і вмінням творять з глини дива, якими маємо захоплюватись і пишатися, адже ті вироби неповторні в усьому світі, вони стали уособленням українства, як вишиванки, писанки, пісні та танці.

 

Олександр Чорний,

лауреат VІІІ Національного конкурсу

публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки в Україні-2014.

Фото автора.  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

86 + = 90