Шануємо пам`ять Героя
Четвертого березня у Сокирянському вищому професійному училищі відкрито меморіальну дошку пам`яті героя АТО Степана Загребельного, який свого часу навчався у цьому закладі.
Подія хвилююча, сумна, бентежна. Адже 3 березня Степанові Загребельному виповнилося би… 31 рік. А коли загинув, було лише 26. За своє коротке життя він зумів зробити немало важливих, хороших справ. Закінчив училище, набув декілька спеціальностей: тракториста-машиніста, слюсаря, техніка. Одружився, радів народженню синочка Павлика. Працював в агротоваристві «Сварог-Буковина». Був хорошим сином, братом, чоловіком, батьком. Він встиг багато. Не встиг лише пожити. У найважчий для України час він пішов служити у військо. Як сказав на цьому урочистому зібранні координатор Громадської організації «Народна сила» Микола Данилюк, Степан Загребельний «не відкосив», як дехто, від армії. Він був там, де належало у той найважчий період військових дій бути чоловікам – захисникам України.
Тоді, 17 червня 2015-го, чорного дня похорону Степана у Коболчині, один із його побратимів розповідав, що Степан був енергійним, сміливим. Він просив взяти його на важке завдання. Йому відповідали: «Ти ще встигнеш». 12 червня в районі Донецького аеропорту, виконуючи бойове завдання, Степан Загребельний та ще двоє його побратимів – старший і молодший лейтенанти – загинули…
Наші волонтери, у т.ч. Микола Данилюк, допомагали доправити тіло загиблого до рідного села… Такого похорону Коболчин ще не знав: село потонуло в людському морі процесії…
Минуло п`ять років. Цей сонячний, весняний день 4 березня нагадав усім присутнім, що життя продовжується. Ми повинні пам`ятати про тих, хто віддав найцінніше – своє життя, для того, щоб ми могли милуватися красою весняних квітів, сонячним днем і мирним небом.
Кожне слово виступаючих – директора ВПУ Леоніда Сумнєвича, волонтерки Світлани Шевчук, учасника бойових дій, майора Тараса Серевка, учасника бойових дій Віктора Загродського, представника Сокирянської міськради Валентини Марівцан, класного керівника Степана – Ігоря Гирби, було хвилюючим, проникливим і емоційним. Важко було на серці батьків Степана – Ольги та Ігоря, дружини Віри. І лише маленький Павлик спокійно споглядав це багатолюдне дійство. А дорослі обіцяли йому, що постараються зробити його дитинство щасливим, не обділеним…
Біле полотно спало. На нас дивиться своїм світлим поглядом Степан Загребельний. Як сказав один із виступаючих, він щодня буде зустрічати й проводжати учнів ВПУ, наставляючи жити праведно.
На стіл під меморіальною дошкою лягли десятки квітів. Квіти вдячності, квіти вибачення, пам`яті й шани.
Герої не вмирають. Вони живуть у наших серцях.
Валентина ГАФІНЧУК
Фото Сергія МАЛАНЧУКА