СВИНЯЧИЙ ГРИП, або ЧИ МАЄ ЛІКАР ПРАВО НА ПОМИЛКУ

Спалах штаму А/Н1N1, так званого свинячого грипу, фактично паралізував численними летальними випадками всю країну. Вулиці самотні, навчальні заклади – на карантині, в аптеках полиці з медичними препаратами вмить спорожніли, а в лікарнях довжелезні черги хворих. Медикам у таку гарячу й тривожну пору вкрай важко працювати, до того ж, щомиті перебуваючи у середовищі інфікованих, лікарі часто ризикують власним здоров’ям, аби достойно виконати свій борг перед соціумом, якому склали Клятву лікаря України «усі знання, сили та вміння віддавати справі охорони і поліпшення здоров’я людини, лікуванню і запобіганню захворювань, надавати медичну допомогу всім, хто її потребує» та «незмінно керуватися у своїх діях і помислах принципами загальнолюдської моралі, бути безкорисливим і чуйним до хворих, визнавати свої помилки, гідно продовжувати благородні традиції світової медицини» тощо. Та чи має лікар право на помилку? Чи може вдатися до певних відхилень від своїх присягань?

Це, знаєте, дещо схоже на один повчальний фільм про журналіста, який поклявся не видавати імені інформатора важливого матеріалу, а ним виявилась маленька дівчинка, яка зовсім ненавмисно розповіла велику страшну таємницю своєї матері – агента ЦРУ. Безневинно ув’язнений терміном на три роки газетяр, позбувшись геть усього – сім’ї, кар’єри і загалом частини власного життя, довів те, що йому як журналісту можуть довіряти люди, які потребують допомоги і підтримки ЗМІ. Чи можемо ми довіряти лікарям? Особливо, коли мова йде про державні медичні установи, особливо у країні, де корупція вирішує хто буде першим, а кому відведено місце на задніх рядах? Як би це не звучало пафосно, та, на жаль, дедалі більше відпадає бажання звертатися до лікарні за медичною допомогою. Скажете – це безглуздя? Ось тут дозвольте не погодитись з вами.

До прикладу нещодавно Інтернет-мережа зарясніла низкою повідомлень про летальні наслідки свинячого грипу в Україні, а саме: коли невчасно звернутися за допомогою до професіоналів. Медики підозрюють, що через ускладнення цим вірусом, зокрема виникненням пневмонії, і померло подружжя із Сокирянського району. «У райлікарню їх привезли в дуже важкому стані – лікарі не змогли врятувати їм життя», – йдеться в одній із статей. – «У пари залишилося троє малолітніх дітей. Їхня п’ятирічна донька теж знаходиться в лікарні». І от у сюжетах новин, на шпальтах газет розлетілась фраза, мов засторога лікарів чи зняття із себе відповідальності (тут думайте самі): «Чоловік з дружиною хворіли кілька днів, проте до лікарів не зверталися. Госпіталізували їх у критичному стані, коли медики вже були безпорадні». Виникає питання – чому пара одразу не звернулась до професіоналів? Повірте, знайдеться не одна відповідь, хоч як би це не виглядало прикро. Приміром, як вам така ситуація? У дівчини всі признаки ГРВІ (не кажу, що свинячого грипу, спаси Господи!): висока температура (яка підвищувалася щоправда тільки увечері), кашель, нежить. Звичайно ж про подальше відвідування місця роботи й мови не можу бути, оскільки це, в першу чергу, інфікування інших співробітників. Тому висновок однозначний – вихід на лікарняний. МОЗ України суворо застерігає при перших проявах застуди звернутись негайно до лікаря, аби завчасно виявити й надалі запобігти летальному наслідкові, до котрого призводить страшний штам А/Н1N1. Тому не дивно, що в лікарнях виструнчувалися довжелезні черги хворих на ГРВІ чи грип. Дівчина з 8:00 до 13:00 важко вижидає свою чергу до сімейного лікаря. Важко, тому що, на жаль, не всі дотримуються черги і просто звичайного людського порядку, особливо ті, хто має змогу добре підмастити гарненькими папірцями медперсоналові, або ж ті, хто має зв’язки та добрі знайомства, чи, скажімо, ті, кому відчужене поняття совісті. Врешті-решт вона потрапила в отой «довговистражданий» кабінет на прийом до лікаря. Але замість – відкрити лікарняний лист – медик заявляє, що в дівчини нема ознак свинячого грипу: температура збивається, не надто висока, легке почервоніння горла, а кашель пройде завдяки виписаним нею мікстурам, які конче потрібно придбати тільки в тій аптеці, котру порадив лікар. На щастя, жахкий діагноз страшного вірусу не підтвердився. Та чи має лікар право робити власноруч відбір, мовляв «…з такими симптомами, як у вас, нині багато людей. То що ж – усім давати лікарняний?..». Роботодавець дівчини з розумінням поставився до несподіваної ситуації і просто сказав, аби вона не хвилювалася стосовно пропущених робочих днів, а головне – лікувалася і якнайшвидше одужувала. А наступного дня завдяки своїй настирності пацієнтка все ж таки отримала лікарняний лист, котрий їй виписала завідуючий поліклінікою! Гадаю, у завідуючого роботи вистачає більш ніж. То чому їй доводиться приймати хворих, уважно вислуховуючи їхні скарги та ретельно обстежуючи, коли це мав би робити дільничний лікар, який констатує у медичній картці хворої: «Скарги на легке нездужання…», безумовно, керуючись чиїмись наказами?

То чи має лікар право на помилку? Невже обов’язковою умовою видачі лікарняних листів має стати, не доведи Господи, діагноз «Штам А/Н1N1» або ж, як його називають, свинячий грип? Ось тепер і думайте, чому подружжя із Буковини не звернулося вчасно до лікарів, а займалося самолікуванням вдома? Допоки нам вказуватимуть де купувати дорогі ліки (і не факт, що ефективні!), замість того, аби замінити даний препарат на більш дешевший, дієвий (бо треба взяти до уваги й те, що не всі люди матеріально рівні, більшість – страждає від безгрошів’я), допоки вижидатимемо у чергах по півдня, бо надто багато знайомих у наших лікарів завелося, котрі потребують першочергової допомоги, допоки нас відсилатимуть із ознаками інфекції заражати своїх колег, або ж (що гірше!), переносячи хворобу (хай і звичайну застуду із температурою і кашлем) на ногах, діставати ускладнення – доти таких сімей, на превеликий жаль, вмиратиме не одна. Вмиратиме морально, бо опускаються руки боротися із застарілою системою черствості й безвідповідальності.

 

Інна Руснак, член НСЖУ

Чернівецька обл.