В пам’ять про журналіста
IMG_2355

На Сокирянщині на будинку, де жив відомий на Буковині журналіст і публіцист, колишній редактор районної газети «Дністрові зорі» Олексій Станіславович Бондар, тепер височіє  меморіальна дошка пам‘яті. Її урочисто відкрито 6 червня 2018 року, в День журналіста, за клопотання місцевої журналістської організації.

Будучи енергійним і наполегливим, маючи хист до творчості і поетичну душу, Олексій Станіславович віддав газетярській справі все своє трудове життя. Працював кореспондентом, заввідділом, відповідальним секретарем, заступником редактора, а відтак і редактором райгазети, поклавши в сувій історії Сокирянщини тисячі газетних публікацій, десятки розповідей про людей праці і ветеранів-фронтовиків, написавши чимало віршів, що звеличують людину і труд, які пройняті патріотизмом і любов‘ю до рідної України. Може тому багато людей знали його в обличчя, тепло і щиро відгукувалися про творчість, а в день урочистої події дружно зібралися, щоб вшанувати його пам‘ять.

Олексій Станіславович Бондар був хорошим керівником і редактором районного часопису, вміло і професійно писав у газеті про здобутки виробничих колективів, життя і діяльність закладів культури і освіти, він часто зустрічався з молоддю, виступав перед учнями в школах, брав участь у різних масових заходах. На вірші журналіста і поета написані пісні, його ім‘ям названо одну із міських вулиць, йому присвоєно високе звання «Почесний громадянин міста».

З повагою і шаною про свого побратима по перу говорив ветеран журналістики Костянтин Костянтинович Савченко, який прийняв трудову естафету від О.С. Бондаря і був після нього редактором районної газети. Він, зокрема, зазначив, що Олексій Станіславович був відповідальним і творчим, вмів підтримати молодого колегу, допомагав у професійному зростанні.

Багато теплих і щирих слів про О.С. Бондаря мовила Олена Михайлівна Грицовляк, яка живе по сусідству з родиною Бондарів. Вона говорила, що він був цікавим співбесідником і компанійською, веселою людиною, часто приходив, щоб прочитати свої нові вірші і почути найпершу думку про них своїх друзів. Окрім газетних публікацій, писав поетичні присвяти іменинникам, ювілярам, ветеранам, з ним весело жилося і легко працювалося, адже він, здається, ніколи не засмучувався.

Жителі міста, які особисто знали митця чи працювали разом із ним, відзначали його добродушність, творчу натуру і життєрадісність. Людмила Василівна Мельник залюбки прочитала свої хвилюючі поетичні рядки, педагог-ветеран Зінаїда Дмитрівна Голяк пригадала, як певний час працювала в райгазеті коректором , а потім очолювала літературну учнівську студію «Самоцвіти», якою по-батьківськи опікувався О.С. Бондар. А нинішній редактор районної газети «Дністрові зорі» Валентина Іванівна Гафінчук сказала, що в колективі любили і поважали журналіста Бондаря, прислухалися до його думки, вчилися досвіду. Вона також зазначила, що якби Олексій Станіславович сьогодні був живим, він обов’язково би найперше завітав до них в редакцію і прочитав свої свіжі вірші. Вони були би про кохання і, напевне, про війну, адже народився в нелегкий час – на п’ятий день фашистської навали на нашу країну в грізному 1941-му, що, звичайно ж, не могло не залишити свій відбиток в його серці.

Із Чернівців приїхав поділитися своїми спогадами про колегу журналіст-ветеран Юхим Семенович Гусар. Він говорив, що в редакції працювати було нелегко, але хлопці, яких тоді в колективі була більшість, дружно творили газету, доносили до людей новини, своїми публікаціями допомагали розв’язувати завдання в усіх сферах народного господарства.

Мені також довелося трудитися в колективі, який очолював О.С. Бондар. Тож пригадав на зібранні з нагоди відкриття меморіальної дошки, як робив свої перші кроки в журналістиці під керівництвом свого старшого побратима, що почерпнув із його «творчої кухні» та як виправдовував довіру, коли з його легкої подачі у зовсім молодому віці став заступником редактора. Ну і зауважив у виступі, що на відміну від теперішніх випусків газети, в ті часи районку ми випускали не один раз на тиждень, а тричі(!). Інколи в жнивний період для хліборобів готували навіть щоденні випуски «двополоски». А, крім цього, ще й організовували «примусові» десанти редакційних працівників на колгоспні сінокоси, надавали допомогу в селах у копанні цукрових буряків…

Пізніше наші творчі шляхи розійшлися, але дружба між нами не припинялася. Олексій Станіславович у творчості був легким на підйом – міг писати експромтом, робив поетичні присвяти до окремих подій і родинних свят. Отож уже в новітні часи України ми разом випустили нашу симпатичну книжечку привітань, побажань і тостів під назвою «Сердечно Вас вітаєм». Гадаю, багатьом вона помічна й тепер. А трохи згодом, знаючи про давню мрію О, С. Бондаря надрукувати свою поетичну збірку, я підклав своє дружнє плече і книжка в один із днів засяяла в руках автора своєю незабутньою назвою «Нев‘януча весна». Перед присутніми виступила дружина Бондаря – Раїса Василівна, яка була музою і оберегом майстра пера, вона повідала про його щоденну невтомну працю, дружелюбність і людські якості свого чоловіка, щиро подякувала громадськості за добру справу вшанування творчої людини, фінансову підтримку на виготовлення меморіальної дошки. Відтак отець Василій відслужив заупокійну літію, закликав присутніх дотримуватись Божих заповідей і берегти мир на нашій землі.

Закінчити своє коротеньке слово пам‘яті про нашого колегу хочеться словами відомої істини, яка твердить, що, яка б зірка не стояла над колискою долі, а щастя людина творить життям, працею і людяністю. І від цього й шана родини, друзів і громадськості. Нехай ця меморіальна дошка нагадує всім про гарну і скромну людину, яка творила не тільки минуле, але й сьогоднішнє, хай служить для всіх, особливо для молоді, добрим прикладом бути відданим своїй професії, цінувати і любити життя.

 

Олександр ЧОРНИЙ