В уявленнях чиновників і сільських рад про розвиток села – величезна прірва…
53619719_620928691669460_8283111701855862784_n

Валерій Васильович Ваданюк – сільський голова найбільшого на Сокирянщині села Романківці. Попри всі нинішні реформаторські негаразди цей населений пункт успішно розвивається, причому не створивши і не ввійшовши ні в яку ОТГ. Чи ж справді реформа децентралізації саме в такому вигляді, як ми її зараз бачимо, була на часі? Або як її треба було розпочинати? Спробуємо про все це порозмислити.

– Валерію Васильовичу, тема децентралізації нині не сходить з екранів телевізорів та сторінок газет. Інколи складається враження, що до запровадження реформи в селах і містечках не робилося нічого. Через призму таких тверджень, хотілося би почути від Вас, голови найбільшого сільського населеного пункту нашого району, що в Романківцях вдалося зробити протягом нинішнього скликання сільської ради?

– Не хочу нікого образити, але мої Романківці (на мій погляд) нині виглядають краще, ніж ваші Сокиряни зі своєю ОТГ. Ще раз наголошую, не хочу образити. Але ці тротуари, центральні вулиці, гори сміття в самому цетрі, сморід сміттєвих баків, зграї собак, цей „легендарний” шкільний спортмайданчик, паркування авто, загальний вигляд захаращеності… Сокиряни ж все-таки місто, а крім того ще й районний центр. А ще кажуть, що в райцентрі вулиці майже не освітлюються. Як же не дивуватись…

Думаю, що романківчани та й гості села погодяться, що Романківці змінюються в кращу сторону. Скажу лише про два останніх роки. Місцева влада приділяє особливу увагу освіті. Наші гімназія та дошкільна установа у порівнянні з іншими – зразкові. Зокрема, здійснено капітальний ремонт корпусу початкових класів. Хто туди заходив, кажуть, що не бачили такої матеріально-технічної бази навіть в столиці. Майже 450 тис. грн. було виділено на лікарську амбулаторію, придбано кардіограф. Обладнано дитячий ігровий майданчик. Ремонтуємо будинок культури (фасад та покрівлю). Закуплено інвентар у спортшколу. Про те, що всі вулиці освітлені, вже й не кажу…

– Ви більше, ніж хто інший, відчули на собі „гризоти” нинішньої реформи. Маєте і позитивний, і негативний досвід практичного втілення реформи в життя. Як Ви думаєте, що треба було зробити в межах держави, щоб уникнути тих непорозумінь, які виникають при об’єднанні в ОТГ у різних областях? Чи не здається, що з київських кабінетів не все передбачили, не все продумали? І тим самим у багатьох районах виникло неконструктивне протистояння?

– Це не тільки я так думаю. Якось у шанованій, одній із найтиражніших газет в Україні, „Сільських вістях” прочитав, що „чиновники заварили таку децентралізаційну кашу, що не знають тепер, як її з’їсти”. Хіба комусь ще не зрозуміло, що село треба рятувати. У тому числі, і через те, що багато сіл просто поглинуть міста. Кажуть, що нині середня чисельність українського села складає близько 200 чоловік. У нашому районі ситуація поки що зовсім інша. Наші села стоять! Але… Як сказав один із народних депутатів, „децентралізація обертається масовим знищенням сільрад. А це найкоротший шлях до деградації і знищення села”. Щоб місцеві громади стали фінансово спроможними, потрібно лише зробити сільради повноцінними органами влади на всій їх території.

Може, я неправильно бачу, але ця реформа була не на часі. Занадто в країні неспокійно і нестабільно. Не буду переповідати, про це все писалося у нашій газеті, що сталося у кожному селі. Через реформу між собою пересварилися не лише села, а й родини. Олексіївка, Кормань, Ожеве, Василівка, Ломачинці – що тут говорити?

Як і під кожну реформу, мала би бути відповідна сума коштів, а їх недостатньо. Не менш важливий у цій справі менталітет кожного району. Маленькому Сокирянському району сказали „зась” на об`єднання в одну ОТГ. А вже щодо Кельменецького, такого ж як наш, народний депутат Бурбак каже: „Для того, щоб майбутня громада була економічно спроможною, потужною, необхідно, щоб всі села об’єдналися навколо Кельменців…” Чому ж такі неоднозначні стандарти?

Реформа триває вже майже п’ять років. Але на самому її початку люди були зовсім не поінформовані. Центральні засоби масової інформації мовчали. Лише останніх років два почали масовано, але непереконливо, переконувати. Процес мав би йти навпаки: спочатку дискусії, громадське обговорення, наукові, фінансові аргументи, і тільки потім його реалізація.

Мені самому знадобилося немало часу, щоб я хоч щось зрозумів. Райдержадміністрація організувала декілька виїздів сільських голів, спеціалістів в інші області, де вже створили ОТГ. І що ми там побачили? Утеплення, заміну вікон. Те, що в нашому районі зробили давним-давно і треба вже йти по другому колу.

Я взагалі не розумію реформи, яка закликає сильніших ставати слабшими за рахунок слабших. Може, хтось бачить усе це якось по-іншому. А моє бачення таке.

Часто виходить так, що ми самі собі шкодимо. Не треба й зовнішнього ворога. Візьмемо для прикладу можливий поділ нашої області на три райони. По-перше, згідно із законодавством, пріоритет стати районним центром мають міста обласного значення. То у перспективі наш район мав би бути не Хотинським, як то нібито планують, а Новодністровським. Але ж це місто втрачає свій колишній статус, бо дуже хоче стати центром ОТГ.

Або інше. Якби Сокирянський район утворив одну велику громаду, нам було б все одно до якого району ми відносимось… Така громада „не загубилась” би на теренах області.

–Усе, що відбувалося за останні роки в селі, вирішувалося, звичайно, за згодою сільської ради, її виконкому, усіх жителів. Як Вам працюється з нинішнім складом сільської ради? Чи завжди вдається аргументувати прийняття рішень економічними, соціальними, перспективними важелями? Чи буває, що все на емоціях?

– Відверто скажу, що непросто. Але все ж ефективно. У нас такий склад депутатів, що дай, Боже, кожному. Майже всі мають досвід і неодноразово обиралися депутатами. На сьогодні це 22 депутати, майже всі з вищою освітою. Сім учителів. Двоє колишніх сільських голів. Не хочу нікого виокремлювати, бо всі депутати – дуже мудрі, виважені люди. Вони брали активну участь, у т.ч. в обговореннях щодо реформи децентралізації, вели роз’яснювальну роботу серед людей. Важливою є думка колишнього сільського голови Василя Івановича Гандзія, хоч вона не завжди співпадає з більшістю.

Старанно виконують свої обов’язки члени виконкому Євген Васильович Гаврилюк, Валерій Михайлович Степаненко, Наталія Петрівна Лиса, Віктор Васильович Мельник та ін.

– І все ж. У Романківцях, це всі знають, люди декілька разів змінювали свою думку щодо створення тієї чи іншої ОТГ. Баталії, як і скрізь, у вас були ще ті.

– Так. В селі провели декілька громадських слухань. Спочатку була пропозиція створити Романковецьку ОТГ. Але села, яким ми запропонували об’єднання, відмовилися, бо хотіли приєднання до Сокирянської ОТГ. Відтак з області надійшла пропозиція створити Романковецько-Вашковецьку ОТГ. Це було щось зовсім незрозуміле. Потім ми провели зустрічі у всіх трудових колективах установ і організацій села, вони запропонували на сесії сільської ради прийняти рішення про приєднання до Сокирянської ОТГ, щоб унеможливити приєднання до Вашковецької ОТГ.

– У Вас особисто не було такого відчуття, що Вас використовують у якійсь негарній грі?

– Відверто? Було. Не дай, Боже, знову таке пережити. Мабуть, багато хто із сільських голів мене підтримає в тому, що негативний вплив на хід реформи на Сокирянщині справив народний депутат Бурбак. Хоч на зустрічах із нами він казав „об’єднуйтеся хто з ким хоче”, насправді ж „кроїв” наш район по-своєму, з якоюсь незрозумілою для нас метою.

У принципі „використовували” не лише мене. Керівництво Сокирянської міської ради „превзошло” само себе. Ви ж знаєте, що торік на сесії Чернівецької обласної ради за пропозицією 14-ти сільських рад були внесені зміни до Перспективного плану утворення громад області. Після цього Сокирянська міська рада подала в суд на обласну раду. Було декілька позовів. Так ось, останній суд, який відбувся зовсім недавно, виграла таки обласна рада. Але Сокирянська ОТГ бажає об’єднуватися лише з окремими селами.

Я ж за те, щоб у кожному селі була сільська рада, школа, медустанова. Поки що реформа децентралізації сприяє тому, щоб віддалити надання послуг, а не наблизити, обмежити можливості селян та їхніх дітей.

Вища влада вперто не хоче чути людей, їхні бажання. Бурбак відверто нам казав, що він все зробить, аби тезу про добровільність об’єднань прибрати з Закону.

Очевидно, у декого із владців немає бажання вникати у проблеми села. Натомість є бажання загнати всіх „у  стойло”, і щоб поменше ми говорили. За нас усе вирішать без нас.

– Може, є якась надія на нову владу?

– А знаєте, таки хотілося б, щоб нова влада навела порядок у всіх нинішніх недосконалих реформах.

– Завершимо нашу розмову все-таки на позитиві. Що хотілося би зробити у селі в 2019 році, щоб людям жилося краще?

– Дуже хочеться відремонтувати дороги. Освоїти вчасно 700 тис. грн., які виділено у сільському бюджеті на дитсадок. Окультурити стадіон – наша молодь дуже любить спорт. Знайти нових інвесторів. Було б добре, якби в туристичний маршрут області включили наш знаменитий парк…

За цієї нагоди звертаюся до наших інвесторів, щоб віддавали перевагу, маю на увазі робочі місця, романківчанам. Бо ця „хвороба” – виїзд за кордон заробляти – торкнулася вже й Романківців. А взагалі, і „Сварог”, і „Буковинський аграрний союз”, і „Буковинський сад”, і СВК „Злагода”, і „Мрія”, і фермерське господарство „Мічурінське”, і приватні підприємці сприяють розвитку села, і люди за це їм вдячні.

 

За розмову подякувала Валентина ГАФІНЧУК.