Важливі ноти в акорді гідроенергетики

Як багато знань, захоплень, уподобань, навичок та набутого досвіду й умінь тісно переплетено у великому і такому багатобарвному клубку чи не усіх важливих для життєдіяльності людини галузей! І кожна з отих по-своєму яскравих і напрочуд неординарних ниточок у спільному ритмі-візерункові дає якнайкращу загальну картину про особливості тієї чи іншої сфери. І варто отій ниточці раптово обірватися чи схибити, переставши звучати в унісон, звучання неодмінно почне різати вухо.

Так і в гідроенергетиці – у її акорді усі ноти важливі, цінні й незамінні: юристи, бухгалтери, економісти, кадровики, електрики, водії, технічні працівники, двірники, охорона, пресслужба, монтажники, обхідники, будівельники та багато інших фахівців є надійною опорою власне тих, хто щодня і щохвилини експлуатує гідроенергетичне обладнання і споруди. А щоб умови роботи усіх цих спеціалістів були відповідними і комфортними, а зовнішній та внутрішній вигляд як окремих приміщень, та і станції в цілому приваблював ошатністю і чистотою, невтомно працюють прибиральниці виробничих приміщень. І хоч комусь може видатися дещо незвичним журналістська увага людям, здебільшого жінкам, із ганчірками, віниками та швабрами в руках, зате висловити їм свою вдячність і повагу – справедливо і потрібно!

Серед чималої команди трудівниць – 25, котрі щоднини не просто виконують свої посадові інструкції, а усіляко дбають про порядок і відповідність Дністровської ГАЕС усім вимогам сучасної гідроспоруди, – Світлана Миколаївна Білоткач, за плечима якої – уже ось як 11 років нелегкої праці та суцільної боротьби за чистоту й красу нашої гідроелектростанції.

Її, корінну ожівчанку, що здобула свого часу професію складальниці напівпровідникових приладів, життя повернуло до рідного села, аби розпочати втілення геть іншого сценарію, назавжди відхиливши вектор долі від її освіти. Труд у торгівлі виявився не скільки фізично важким, стільки морально виснажливим, аж поки волею всевидющого випадку Світлана не потрапила у вже далекому 2009 році на будівництво, про яке після 25-річного забуття, заговорила уся Україна. Місточком до цих змін стала одна із фірм, задіяних на спорудженні ГАЕС, котра тоді хоч і тимчасово, та украй потребувала вправних рук прибиральниць.

Таким було перше знайомство молодої жінки зі зведенням найбільшої в Європі гідроакумулюючої електростанції: тоді, у липні 2009 року, коли Світлана стала частиною невеличкого колективу філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС», повноцінне фінансування добудови ГАЕС лише набувало своїх обертів після передачі будівництва у 2008 році замовнику Укргідроенерго.

Звичайно, є що згадати про ті непрості роки: воду для прибирання доводилося носити… з Дністра, або збирати у бочку дощову, або тягнути з криниці неподалік, або (взимку) чекати, коли розтане у ємності лід… Натомість щоднини вражала причетність до історії, що крок за кроком змінювала її рідний край. Тривалий час працюючи у чоловічому колективі оперативно-диспетчерської служби, Світлана, хоч і вимушено (бо між прибиранням доводилось постійно перебувати у невеличкому приміщенні з працівниками ОДС), та з неабияким інтересом прислухалася до моментів опанування новачками нової для неї науки – гідроенергетики. Особливо цікавими закарбувалися у пам’яті моменти навчання за схемою гідроагрегату у розрізі, що згодом уже допомагало безпомилково орієнтуватися під час виконання своїх обов’язків від 37 відмітки аж до 93. А з яким захопленням вона розповідала своїм домашнім про все, що вирувало на будівництві, навіть не помічаючи часом, що вже повторюється! А як полюбляла заглядати у шахту гідроагрегату, в якій, на глибині понад 30 м, наче мурахи, невтомно трудилися десятки фахівців різних професій! До речі, оперативники і донині шанобливо ставляться до Світлани, вітають зі святами, пам’ятаючи її відповідальність та вправні руки.

Це сьогодні і в інженерно-побутовому, й технологічному корпусах, і у машинному залі є і холодна, і тепла вода, на допомогу – різноманітні засоби побутової хімії, адже вимивати приміщення, де триває монтаж обладнання, ой як не просто. Та й колежанок уже набагато більше: є кому як допомогти, так і підмінити. Тому і важкий наразі для усіх період карантину із подвійним навантаженням через дотримання вимог щодо дезінфекції спільно вдалося пройти і долати усі труднощі й нині. Позаяк же попереду складаються у реалії ритми четвертого гідроагрегату Дністровської ГАЕС, тож і Світлана їх відчуває теж учетверте.

А між тим удома, у селі Ожеве, її завжди чекає люба родина: дорогі батьки, сестричка, з якою удвох працюють на ГАЕС, молодша донечка з сім’єю, рідна оселя і 25 соток городу та невеличке господарство, з яким порається сама, хоч і за підтримки близьких. Усім пощастило оселитися поруч і вимережувати життєву палітру гуртом. А ще – їздити до старшої донечки в Новодністровськ і дякувати Богу за неймовірний квартет онуків, котрих подарували їй любі дівчатка. Ну а у будь-яку вільну хвилинку тішити душу в улюбленій справі – в’язанні: не зрадила Світлана своєму захопленню, що полонило дитяче серце з ранніх літ.

А назавтра буде новий день, а значить – нові квадратні метри відведеної для прибирання території, важкі відра з водою й постійна дуель із брудом. Але натомість вона прийде додому, втомлено впаде на ліжко, та все ж подякує за можливість працювати у гарному колективі, де ніколи не доводилось ні плакати, ні відчувати якусь соціальну нерівність, отримувати від компанії достойний соціальний пакет та підтримку профспілки і на своєму робочому місці бути причетною до такого грандіозного будівництва.

Інна ГОНЧАР