Він любив життя. І радувати людей…
IMG_3828
22 травня 2019-го. Як же чекав цієї дати Микола Олександрович БАБИНСЬКИЙ! Він заздалегідь відраховував місяці до цього дня, коли йому виповниться 60 літ, а отже матиме право на пенсію, і вже не доведеться щоденно їздити на роботу із Новоолексіївки в Сокиряни, зможе  зайнятись домашнім господарством, сповна віддаватися своїм численним цікавим захопленням, особливо бджільництву, до якого мав природну схильність і велику любов.
…На жаль, не судилося збутися мріям фотокореспондента «Дністрових зір», члена Національної спілки журналістів України, веселого життєлюба і просто доброзичливої, щирої людини Миколи Бабинського. Не зважаючи на всі його зусилля та старання медиків (столичних і обласних), важка хвороба за лічені місяці забрала його сили, а 6.04.2017забрала із земного життя. Похмурої, прохолодної днини родина, колеги, друзі провели його в останню дорогу – до місця вічного спочинку в рідному селі.
На заквітчану весняним розмаєм землю у день св.Миколая і день свого 60-річчя душа нашого Миколи Олександровича дивиться із небес…
Яким він був, яким пам’ятають його люди? – Цікавим, енергійним, у роботі старанним, із друзями та колегами – щирим, привітним. На посаді фотокореспондента районної газети М.О.Бабинський працював з осені 1999-го аж до останніх своїх днів. До кожного службового доручення, завдання, прохання (навіть коли вже хворів) він ставився із відповідальністю, на яку нерідко можна було позаздрити. Адже в пам’яті окремих працівників  були роки, коли від фтокора редакція бачила і байдужість, і проблеми та прикрі несподіванки. А Микола Олександрович все намагався робити вчасно, якісно, бувало, і з почуттям гордості – коли фотоілюстрація в газеті виходила особливо  вдалою, професійною. Спокійно сприймав ту обставину, що робота в редакції – це нерідко і задіяні вихідні та святкові дні, і використання власного транспорту, і постійна оперативність подання в газету фотознімків. Він любив фотосправу, якій присвятив чимало років, любив радувати людей своєю творчою працею. Як і добрим словом, чуйністю, милосердям. Найцікавіші кадри, уловлені об’єктивом та своєю небайдужою душею, частенько давав у друк в приватну лабораторію, щоб вручити матусі знімок її дитини із конкурсу чи на певному заході в дитсадку, інші, особливо зі святкових урочистостей –  подарувати ветерану, своїм друзям. Традиційно робив кілька кадрів на згадку у дні народження колег, завдяки чому дністрозорівці мають по кілька альбомів зі світлинами пам’ятних моментів життя. А ще – інколи дарував колективу редакції то букет польових квітів, яких назбирував десь на узліссі, зупинившись на кілька хвилин дорогою із села в райцентр, то понад десяток тюльпанів чи ціле відро троянд…
До того, як стати творчим працівником редакції, Микола Олександрович пройшов велику школу життя. Були роки служби в армії, була нелегка праця механізатором у райсільгоспхімії. Тривалий період працював майстром Сокирянського профтехучилища. І майже все свідоме життя кохався у бджільництві, вдосконалюючись та набираючись досвіду у цій древній, непростій та досить вибагливій галузі. Згодом збагатив секретами пасічництва і дружину Людмилу, і доньок Римму та Юлю. Реалізація меду та інших бджолопродуктів давала сім’ї певну виручку, але нерідко власник пасіки просто ділився цілющим «урожаєм» із людьми. Зокрема, не раз у рік приносив порцію меду додому колишній працівниці редакції, у якої давно є проблеми зі здоров’ям і яка завжди раділа як цінному гостинцю, так і навідинам доброї людини.
В районі знали і поважали Миколу Бабинського також як затятого мисливця. Він іродів усіма тонкощами та секретами полювання, та особливо дорожив незрівнянно цікавим спілкуванням із людьми цього ж захоплення.
…Шкода, що такий жаданий для Миколи Олександровича ювілей – уже без нього. Хочеться вірити, що всі, хто знав його, згадають у цей день  оригінальність та доброту душі цього гарного чоловіка, невгамовність його характеру і безкорисливість…
Світла пам’ять про М.О.Бабинського – у наших серцях.
Колектив редакції та районна організація НСЖУ.