Він писав історію краю своїми світлинами…
6 квітня минає вже рік, як зупинилось зболене серце нашого колеги  Миколи Олександровича БАБИНСЬКОГО – фотокореспондента газети «Дністрові зорі», члена Національної спілки журналістів України, ­досвідченого і залюбленого у своє захоплення пасічника, цікавої, безвідмовної людини.
Виходець із Новоолексіївки, а на той час житель Сокирян – він прийшов у  колектив редакції  вже у зрілому віці. До того працював у Сокирянському вищому професійному училищі, раніше – механізатором в райсільгоспхімії, в інших організаціях. Але саме фотосправа  цьому енергійному, невгамовному у любові до життя і небайдужому  чоловікові була найбільше до душі. Працюючи в редакції районки майже півтора десятка років, він перебував у постійному творчому пошуку, не рахувався з вихідними, іншим позаурочним часом, бо розумів: треба подати оперативне фото в газету.
Сотні й тисячі світлин залишив у районному часописі Микола Олександрович. І всі вони по-особливому відображають життя трударів Сокирянщини, незабутні моменти важливих подій в освіті, медицині, сільському та лісовому господарстві, урочистих і сумних заходах. Друкувались фотознімки М.Бабинського також у журналі «Пасіка», в обласних та всеукраїнських газетах. Лише невеличка частина його неповторних світлин публічно демонструвалась на виставках до Дня незалежності, Дня пасічника та інших районних свят.
Коли редакція райгазети залишилась без транспорту, Микола Олександрович декілька літ виконував і обов`язки водія редакції, використовуючи для службових потреб власне авто. Та й чимало іншої роботи йому доводилось виконувати у нас своїми вмілими чоловічими руками. Він виявив у колективі свої найкращі риси – був старанним, толерантним, уважним, чуйним…
Сумно і боляче, що так несподівано для всіх – для колег, його сім’ї, родини, друзів – обірвалась  земна стежина нашого фотокора Миколи  Бабинського. Ще за кілька днів до своєї смерті, до якої призвела  онкохвороба, він зробив свої останні фотознімки для газети. Мав плани на життя, боровся  і вірив у перемогу над недугою. І ми вірили…
Спочивай з Богом, наш незабутній колего. Хай тобі на небеса, де вже рік знайшла прихисток твоя добра душа,  доноситься відгомін краси рідної землі і щира вдячність тих, з ким працював, хто тебе знав і поважав.