Вистояти можна лише разом…

Яку б галузь зараз не взяти, скрізь – проблеми чималі. Але найгостріша нині виникла у Сокирянській райлікарні, де в серпні лікарям не видали зарплату, де не знають за які кош­ти перезимують. Про це та про інше говоримо із головою районної ради В.В.Козаком.

– Василю Васильовичу, проблеми, які нині починають виникати у зв’язку із утворенням на Сокирянщині об’єднаних громад, були передбачувані. Так ось у понеділок на нараді медиків району владу звинуватили в тому, що не пояснила людям те, як треба реформуватись, щоб усім було добре…

– А скільки ж можна було пояснювати? Зокрема, у райлікарні на зборах про все це я попереджував неодноразово. Але того ніхто не хотів чути. Скільки разів у газеті були інтерв’ю, скільки разів виступав по радіо, висловлював свої думки на сесіях сільських рад, якщо мене туди запрошували.

Було ж як? Люди чули по радіо, по телевізору, що якщо громада – то це буде краще. Краще й справді буде, але далеко не всім. Що стосується Новодністровська і Сокирян, там таки може бути краще. Правда, при одній умові, – якщо буде в громаді хороший керівник-господар.

Поки ж що наших людей поділили на «білих» і «чорних». Одні збагатились за рахунок інших. Медики питають у районної влади, чому їм не видали зарплату. А їхня зарплата – у міській раді, де витрачають значні кошти на свій неправомірно роздутий апарат, а зарплати там досить високі. У райлікарні зараз утримують хворих із Сокирян, із Новодністровська за рахунок таких сіл як Грубна, Кормань, Лопатове,… Ми інформували Сокирянську міську раду, що на жителів ОТГ у райлікарні витратили на 1,5 млн. грн. більше, ніж вони дали. У відповідь чуємо: це ваші проблеми.

– То це що таки правда, у Сокирянах ходять чутки, що зарплата міського голови в межах 20 тис. грн.?

– Не хотів би рахувати чужі гроші. Зарплата міського голови мені невідома. Але, якщо людям це цікаво, то згідно із законом зарплата голови об’єднаної територіальної громади прирівнюється до зарплати голови обласної ради. Конкретніше про надбавки, премії, Ви самі розумієте, де можна дізнатися…

– Днями по обласному радіо почула досить цікаві думки щодо об’єднання громад заслуженого юриста України Бориса Артемійовича Руснака. Так ось він зазначив, що Закон про добровільне об’єднання громад йде всупереч із Конституцією України та Законом про місцеве самоврядування.

– Це зрозуміло. Конституцію поміняти не могли. Але зміни до Закону про місцеве самоврядування внести можна було. Що у нас вийшло з Новодністровськом? Закон про добровільне об’єднання передбачає створення громад у межах району. А це місто – обласного підпорядкування, воно розташоване за межами району. Але хто на це звернув увагу? Новодністровську треба, і вони приєднують села нашого району. І все ж, тепер їм доведеться почекати, щоб сесія Верховної Ради спочатку прийняла рішення про зміну адміністративно-територіального устрою.

– Юрист також зазначав, що виносити питання, кому з ким об’єднуватись, саме на громадські слухання теж неправомірно. Належало би проводити референдуми.

– Та Ви ж, як ніхто інший, знаєте, як у нас проводились громадські слухання. Там можна було почути лише тих, хто з надривом ратував за розірвання району. Інша сторона змушена була мовчати, інакше була загроза фізичної розправи. Ви ж знаєте, що в цій ситуації освічені, інтелігентні, розважливі люди на збори навіть побоялися піти. Ось і вийшло те, що вийшло.

– Я ще повертаюсь до цієї радіопередачі. Здається, Великокучурівський голова хвалився, що тепер в ОТГ люди стали більш свідомими, вийшли і відремонтували дорогу своїми силами, бо – для себе ж. Хіба в цьому полягає реформа? Смішно було слухати.

– Та на Сокирянщині таку свідомість виявляли ще років п’ять тому. Районна влада завжди підтримувала ініціативу знизу. Туди, де люди самоорганізовувались, ми й надавали кошти на ремонт доріг і на ін.

– У понеділок, 5 вересня, до районної влади навідалась делегація з Романківців. Люди не хотять, щоб у селі закрили лікарню…

– Я неодноразово пояснював, що Законом в об’єднаних громадах лікарня не передбачена.

– І все ж, вибачте за надмірну відвертість у запитанні, Ви таки „тягнете ковдру” на Романківці. Хоч за всіма нормативами лікувальний заклад тут повинен бути закритий. І це при тому, що по відношенню особисто до Вас, як до свого земляка, окремі романківчани виявили більш ніж, м’яко кажучи , невдячність. І це при тому, що реформа в системі охорони здоров’я цього вимагає…

– Каюсь, є таке. Це моє рідне село. На багатьох найвищих посадах чиновники для свого краю щось роблять. Лікарня у Романківцях, я так вважаю, це не просто медичний заклад. Це у великій мірі історія села. А ще надаю великого значення соціальному аспекту.

Ви знаєте, тій бабці, яка проведе 10 днів у стаціонарі, хоч, може, там їй лише вітаміни вколять, здається, що їй таки стало краще.

Є й інші причини, чому я саме так вчиняю, чому сьогодні знову відстоюю Романковецький медзаклад на всіх рівнях.

– Нас на нараді в лікарні звинуватили, що… мало пояснювали. Але в усій Україні більше року нічого не розповідали про суть об’єднання чи децентралізації. Депутат Верховної Ради Корнацький недавно сказав, що децентралізація обертається масовим знищенням сільрад. А це найкоротший шлях до деградації і знищення села.

– Ну правильно. Зараз наслідок об’єднань торкнувся медицини. Зовсім скоро почне „кричати” освіта. Ви знаєте, що буде, коли дітей масово почнуть довозити до місця навчання? Потім закриють сільські клуби, бібліотеки, дитсадки, ФАПи… Ви пам’ятаєте, як у 90-х у нас позакривали дитсадки?!

По суті, ми зараз стали на шлях, який Молдова пройшла років вісім тому. Там створили „уезды”. Через два роки безладу цю реформу таки відмінили.

Бачите, як виходить. Візьмемо для прикладу ті ж Романківці. Якби там сільський голова Ваданюк спочатку зібрав актив, потім виконком, відтак депутатів, щоб поговорили, зробили хоч якийсь аналіз, прогноз, а вже потім починали колотити селом…

Ось і зараз з приводу закриття Романковецької лікарні з подачі Ваданюка, люди пригрозили: ми перекриємо дороги. Ну то й що? Думаєте, таким шляхом чогось би домоглись? Звичайно, що ні.

– Тому хірург із райлікарні каже, що треба „відмотати” все назад.

– А як? Такого закону про роз’єднання немає! Я ж казав, є вже прецедент в одній області: там два села від’єдналися від райцентру через суд.

– Буквально на днях почула, що віце-прем’єр Зубко поінформував: сесія Верховної Ради повинна негайно розглянути 10 законопроектів щодо реформи децентралізації.

– Мабуть, тут передбачається Закон про дооб’єднання громад, статус ОТГ та багато чого іншого. Ніхто не перечитиме, що ця реформа була не підготовлена. Тому людей і зіштовхнули. Скільки колишніх друзів пересварилися, серйозні конфлікти сталися навіть у сім’ях. Я ще раз повторюся: доходи району в цьому році не змінилися. Вони на рівні минулого року. Але тепер їх розділили між двома громадами (Сокирянською і Вашковецькою) та рештою населених пунктів. Останні, по суті, стали банкрутами. Якщо скласти докупи перевиконання бюджетів усіх разом, то нам би, як і раніше, на все вистачило: і на зарплату лікарям, і на утримання лікарні, і на медикаменти і т.д.

Старі люди знають, що перш ніж валити стару хату, треба збудувати нову. А ми що зробили? Наш район звик жити краще за інших, але чомусь це не цінували. Я просив: бережіть те, що маємо, що надбали роками. Ми віками були разом, і все було добре.

– У райлікарні ще не так сказали: «Ми  розвалюємо храм, а переходимо в халабуду…»

– Знову ж таки повторюся. Децентралізація торкнеться поступово як і кожного села, так і кожного окремого жителя. Когось – через лікарню, іншого – через школу, третього – через дороги…

Через недолугість вище названого Закону у нас, як казав поет, змішались коні й люди. Конституція України передбачає пряме представництво людей в радах. Що ж у нас зараз вийшло? Депутати районної ради, обрані від сіл Шишківці, Вашківці, Білоусівка, Ломачинці вирішують, як жити Корманю чи Михалковому. Парадокс. Повертаюсь до того, що децентралізація проводиться у розріз із Конституцією. Це називається конфлікт інтересів, або політична корупція.

– У всіх прикрощах, які переживатимуть прості люди, найперше будуть винуватити Вас.

– Отож-то. Немає ні людської, ні політичної відповідальності тих, які в нас виступили в ролі провокаторів. Якби наші свідомі люди запитали їх тепер: що ви за два роки зробили, крім того, що колотили районом?!

Мене це дуже тривожить. Ніде ж нічого не робиться.

Ми з т.в.о. голови РДА Бес­купсь­ким, як можемо, утримуємо ситуацію. Я ще дивуюся, як у Петра Петровича вистачає сил і терпіння. У нього навіть жодного заступника немає.

– Читаючи це інтерв’ю, люди в кінці захотять знати: а що далі?

– Я бачив би перед собою програму дій, якби відчував за собою підтримку громади, широких мас населення. Але зараз, на жаль, я цього не відчуваю. Чому люди мовчать, не знаю. Можливо, ця підтримка є десь на побутовому рівні, на кухнях… Однак – цього мало.

У якому ще районі побувало стільки високопосадовців?! І Прем’єр-міністр, і віце-прем’єр, і міністр. Усі сказали чітко і ясно: чим більша громада, тим краще. Хто це почув? І що зробили?

Я ще раз кажу: ми могли виживати лише разом. Усім ділилися, разом працювали, хто більше, хто менше, але була певна рівність. Ми нікому не потрібні, лише самі собі. Самі й повинні вирішувати, як жити.

Розмову вела

Валентина ГАФІНЧУК.