Міжнародний день жестових мов
Mizhnarodnyy-den-zhestovykh-mov

Зазвичай здатність чути звуки, зокрема й людську мову, сприймається нами як належне, і саме завдяки слуху люди вчаться говорити ще в ранньому дитинстві. Проте поруч завжди є ті, хто позбавлений цієї можливості з різних причин, тому спілкуватися звичайним чином для людей з порушеннями слуху або голосових зв’язок буває проблематично або взагалі неможливо. Найкращим рішенням в такому випадку є вивчення та використання жестової мови – це надає можливість людям з вадами слуху або голосових зв’язок адаптуватися в суспільстві та жити повноцінним життям. Великого значення цьому способу спілкування надає ООН – вона встановила Міжнародний день жестових мов, який світ щороку відзначає 23 вересня.

Використання жестів для спілкування настільки давнє явище, як і звичайна мова. Припускають, що таким способом подавали один одному знаки мисливці на відкритих рівнинах – це водночас зберігало тишу та координувало процес. Складну систему жестів мали індіанські племена, адже кожне з них говорило на своєму наріччі. Щоб налагодити комунікацію з сусідами, стандартизована і зрозуміла для всіх мова знаків була незамінною. Пізніше вона згодилася для контактів з європейцями – так розмовляли між собою аборігени та члени експедиції Христофора Колумба.

Перші згадки про використання жестової мови людьми, які мають вади слуху або мовлення, прийшли з Давньої Греції. Трактат Платона «Кратил», написаний в V столітті до нашої ери, свідчить про те, що в ті часи люди з подібними обмеженнями вже користувалися жестами замість слів. Згодом Арістотель висловив думку, що глухих неможливо чомусь навчити саме тому, що вони не чують мови.

На жаль, ця теорія прижилася, і до глухих ставилися як до неповноцінних людей – їм відмовляли у праві власності та забороняли одружуватися, бо думали, що глухота передається дітям. Чимось таким, чого слід соромитися, стала й мова жестів, тому глухі люди були позбавлені можливості відкритого спілкування.

Деякі сміливці все ж намагалися спростувати теорію про нездатність глухих вчитися. Серед таких був єпископ Йоркський Джон Беверлі, який у 685 році навчив розмовляти глухого хлопчика. Пізніше єпископа навіть канонізували за це «диво», а люди продовжували думати, що єдиний спосіб подолати глухоту – це навчитися розмовляти, як усі здорові люди.

В XVI столітті власну жестову мову розробив італійський лікар і математик Джироламо Кардано – він намагався співставити значення окремих слів з жестами. Його система не стала поширеною, проте сам винахідник вдало застосував її для навчання свого глухого сина.

Але найбільше досягнення в ранній історії жестової мови належить іспанському монаху – Хуану Пабло де Бонету. В 1620 році він опублікував першу книгу з мови жестів, яка містила алфавіт із зображенням рухів пальців та кистей рук, що означали певні звуки. Дякуючи цій книзі, жестову мову вперше було визнано гідною формою спілкування.

1760 року паризький священник Шарль Мішель де л’Епе відкрив безкоштовну школу мови жестів, яка отримала назву Королівського інституту глухонімих. Заклад став дуже популярним серед французів з вадами слуху, зацікавилися ним і за кордоном – імператори Австрії та Росії відправили до інституту вчителів, аби вони перейняли новий метод. Відтоді де л’Епе вважають одним із засновників сурдопедагогіки.

У Великобританії популяризував жестову мову Томас Брейдвуд – він заснував Академію для глухонімих, де навчав унікальному дворучному методу знаків. Цей метод досі лежить в основі жестової мови, яку використовують сучасні британці.

Перша державна школа для глухих з’явилася в 1817 році в США, в місті Хартфорд. Її засновниками були священник Томас Галлоде та вчитель Лоран Клерк, який і сам був глухим. Разом вони створили систему знаків, що згодом стала офіційною американською жестовою мовою. До 1863 року в США було вже 22 подібні школи, згодом відкрився перший коледж та Колумбійський інститут для глухих.

На жаль, багато викладачів того часу були противниками мови жестів і намагалися будь-що навчити глухих читати по губах і вимовляти слова. В 1880 році на Міланській конференції вчителів, що працювали з глухими учнями, було вирішено, що жестові мови слід заборонити в усіх навчальних закладах. Глухим дітям в школах почали навіть зв’язувати руки, щоб змусити їх говорити так, як більшість людей, а кількість глухих вчителів у таких класах скоротилася з 40% до 15%.

Відродження мови жестів відбулося завдяки Вільяму Стоукі, викладачу та лінгвісту, який довів, що цей спосіб спілкування має всі ознаки повноцінної мови – від синтаксису до граматики. В 1960 році він опублікував свою монографію і склав перший словник жестової мови. Відтоді ставлення до методів освіти людей з вадами слуху або мовлення змінилося, а мову жестів визнали найкращим засобом для їхнього навчання та спілкування.

Постійні перепони, з якими зустрічалися люди з вадами слуху на шляху до повноцінної участі в суспільному житті, призвели до створення Всесвітньої федерації глухих (ВФГ). Її було засновано 23 вересня 1951 року 25-ма національними асоціаціями. В 1958 році ЮНЕСКО надала ВФГ консультативний статус, також вперше відзначався Міжнародний день глухих. В подальші роки федерація сприяла розробці нормативних документів щодо забезпечення рівних можливостей для людей з особливими потребами, зокрема, Конвенції ООН про права інвалідів. Міжнародний день жестових мов було встановлено Генасамблеєю ООН в 2017 році, а датою для нього обрано день заснування ВФГ – 23 вересня.

Це свято з’явилося зовсім нещодавно, тож традиції його проведення в усіх країнах є схожими. До 23 вересня зазвичай приурочуються семінари та конференції, присвячені використанню жестової мови, а також вирішенню проблем із титрами, сурдоперекладом та супроводом звукових повідомлень текстовими.

Варто в цей день приділити увагу і користувачам жестових мов – зазвичай вони є серед наших сусідів чи знайомих. Люди з вадами слуху або мовлення в українському суспільстві часто потерпають від нетактовності чи прямих образ, тому для них надзвичайно важливо відчувати підтримку і доброзичливе ставлення. Для цього може бути достатньо приязної посмішки, а може знадобитися й матеріальна допомога – кожен випадок є індивідуальним.

А ще доречно вивчити кілька найпростіших жестів і привітатися зі знайомим, який не чує, зрозумілою йому мовою попросити про щось або подякувати. Безумовно, людина буде приємно здивована, крім того, вивчення жестових мов корисне й для тих, хто не має проблем зі слухом – це чудово розвиває мислення.

Звісно, найважливіша причина – це незамінність мови жестів у спілкуванні людей з вадами слуху або мовлення. Для них це рідна мова, яка забезпечує доступ до інформації та дозволяє брати участь в житті громади. Складно налагодити вербальне спілкування і деяким дітям з аутичними розладами, а ось мова жестів часто стає більш прийнятною.

Привертає увагу ця подія й до труднощів, з якими зустрічаються люди у використанні жестових мов. Наприклад, в Україні недостатньо фахових сурдоперекладачів – немає навіть вищого навчального закладу для навчання за цією спеціальністю, доступні лише курси.

В Міжнародний день жестових мов ми отримуємо більше інформації про них як про цікавий феномен.

  • Для багатьох є несподіванкою той факт, що жестова мова не менш виразна, ніж звичайна, адже в ній використовуються не лише руки, а й міміка. Наприклад, рухаючи бровами, можна визначати тип речень – стверджувальних чи запитальних.
  • Ще жестова мова підвищує увагу, бо на відміну від звичайної бесіди, при її використанні треба весь час стежити за руками та обличчям співрозмовника. Постійний зоровий контакт корисний для порозуміння – підсвідомо він сприймається людьми як щира зацікавленість та приязнь.
  • Використовують жестові мови й здорові люди – тоді, коли промовляти або чути слова фізично неможливо, наприклад, під водою, спілкуючись через скляну перегородку, на відстані або навіть на гучному концерті.