Очі сяяли від милування різнобарв’ям українських хустин!

Торік в Україні з’явилося прекрасне свято – День української хустки, яке відзначають 7 грудня. Воно одразу полюбилося жіноцтву, а відтак яскраво і колоритно його відзначали  цього року у ЗДО №1 «Веселка».

Батьки принесли вранці у садочок барвисті українські хустки  і на заняттях діти їх уважно розглядали, слухали  вірші та пісні у відеозаписі, розповіді вихователів про їх особливість та неповторність, про історію виникнення та звичаї, пов’язані з цим елементом жіночого одягу, дівчатка приміряли їх на себе, з цікавістю заглядаючи у дзеркало, на заняттях з художньої творчості вимальовували візерунки олівцями і фарбами на листах паперу, розглядали ілюстрації із зображенням різноманітних варіантів української хустини.

Безперечно, надзвичайно важливо розповідати діткам з раннього віку про те, що українська нація має звичаї, які виробилися протягом багатьох століть і освячені віками, тому прекрасна духовністю. Українці, відчуваючи природу, черпали здоров’я, силу і красу з її лона, а творчі сили направляли на зміцнення роду. Українські традиції, свята, обряди, фольклор – це те, по чому розпізнається народ.

Українська хустка приваблює жіноцтво усього світу. Візерунків, кольорів та способів в’язання національного головного убору є безліч, у кожного регіону свої традиції. У скрині кожної ґаздині здавна були хустки на всяку потребу. Хустина – до церкви, на весілля доньки, для сватання, на скорботу за померлими… Досліджуючи національну хустку, можна дослідити українську історію.

На заняттях діти дізналися, що перші хустки виготовлялися з домотканого полотна, лляної чи вовняної нитки. Покривали волосся хусткою переважно заміжні жінки, дівчата ж носили стрічку чи віночок.

Хустка служила не тільки засобом охайності під час роботи по господарству чи захистом від спеки та холоду. Її одягали як оберіг, який захищав від зурочень.

Народних обрядів, де використовується хустка, дуже багато. До нині зберіглася традиція на весіллі покривати голову нареченої хустиною. Та й у давнину з юних років кожна дівчина вишивала собі хустки для сватання: роздати сватам, нареченому, свекрусі. Їх мало бути до чотирьох десятків. Хустину, яку отримував наречений, беріг усе життя. Якщо гинув десь на чужині чи захищаючи країну, з цією хустиною його проводжали в останню путь або нею перев’язували похоронний хрест.

Темна, як ніч, хустка й нині вкриває голову вдів, жінок, які втратили близьких.

Коли в родині народжувалася дівчинка, хустку невеличких розмірів в’язали на ворота. Якщо хлопчик, ґудзували вишитий рушник.

Найчастіше жіноцтво красувалося хустками, йдучи до церкви. Кожне релігійне свято вимагало певного дрескоду. Так, на Великдень до церкви йшли в червоних хустках, кольору сонця та писанок. Блакитним заслоняли голову на свята, присвячені Діві Марії. Цей колір символізував її чистоту та божественну силу. Зелені хустки, звісно, одягали на Трійцю або Зелені Свята. Біла хустина символізувала дівочу чистоту, таку досі одягають на вінчання.

А як тільки їх не зав’язували! Так, відомий вузлик на чолі називається Солоха, його започаткували в центральній Україні. На Поділлі найчастіше зав’язували хустку на підборідді. Іноді заміжні жінки обмотували кінці хусток навколо голови й ховали їх, така форма нагадувала тюрбан.

За хустиною можна було дізнатись і про вік жінки: молодиці носили яскраві, жінки поважного віку – темніші. Найдорожчими хустками вважалися оксамитові чи шовкові.

Аби купити гарну фабричну хустку дружині, чоловік мав зо два тижні добряче попрацювати.

І справді українська хустка – безцінне багатство! Нині мода на хустки повертається, вона стає елементом гардеробу багатьох дівчат, жінок і не лише українок.

Згодом працівники і вихованці «Веселки» на чолі з директоркою садочка Тетяною ГЕРАСИМЧУК долучилися до Всеукраїнського флешмобу «Українська хустка – берегиня вроди». В чудовій національній атмосфері, сповненій позитиву, всім колективом вшанували хустку, як незамінний атрибут й символ вічності, любові та нашої славної неньки України.

А хустка в нас завжди була в пошані:

У літню спеку й люті холоди.

Їх гарно так замотували пані,

Як йшли до церкви, вдома, та й завжди.

А літню хустку часто вишивали,

Щоб гарною на голові була.

І хустка людям щедро дарувала

Свій захисток від сонця і тепла.

Бо голови від спеки закривала,

А взимку гріла і несла тепло.

Та від хурделиць ревно захищала,

Щоб затишно у холоди було.

Тож за турботу їх усі любили:

І прикрашали, як могли, усі.

Хустки яскраві діточки носили,

А вже темніші – вдови, бабусі…

Та всі любили хустинки з квітками,

Щоб маками і ружами цвіли…

Тому хустки були завжди з жінками,

Як навіть в путь останню їх вели…

Краса в хустині нашій споконвічна,

Як і душа, що з піснею жила.

Бо в українок і душа лірична,

У ній багато сонця і тепла!

Вихователь-методист

Валентина Плінгей