Становлення Сокирянського району: Розповідають архівні документи
  • OLYMPUS DIGITAL CAMERA

  • edh

Досліджуючи і вивчаючи історію рідного краю, деякий час доводилось студіювати матеріали і документи в державному архіві Чернівецької області (ДАЧО). На очі потрапляли різні рукописні і машинописні скарби минувшини і я з особливою цікавістю і хвилюванням опрацьовував їх, дещо занотовуючи в блокнот, а найбільш цікаве фотографував та робив ксерокопії.

Нещодавно той багаж архівної інформації переглядав ще раз і серед копій документів та різних виписок знайшов у папках деякі свідчення про події пам’ятного 1940 року, коли 28 червня сталося довгождане визволення з-під румунського гніту, і після цього розгорнулася велика робота по налагодженню нового життя та створенню адміністративного району.

Спершу Сокиряни певний час залишалися волосним центром Хотинського повіту, а вже 12 листопада 1940-го Указом Президії Верховної Ради УРСР повіти було ліквідовано і утворено райони, в тому числі й Сокирянський.

Відразу після визволення в селах створювались органи радянської влади, і вже на початку липня діяли виконкоми сокирянських волосної, селищної і сільської рад, в усіх селах на цей час проведено загальні збори селян з питань конфіскації і поділу поміщицьких земель, на яких було присутнє все населення. Пожовклі від часу сторінки історико-економічного нарису за підписом С.С. Гермаковського і Е.П. Городецького, який зберігається в архіві, і котрий потім добряче відредагованим був опублікований у книзі «Історія міст і сіл. Чернівецька область» (Київ-1969), повідують, що люди – селяни і батраки з радістю вітали поділ землі поміщиків, висловлювали вдячність визволителям за звільнення від румунського панування. Водночас зазначається, що в той час земельне питання вирішувалось не просто – «поміщики та їх сім’ї, куркульство, буржуазія намагались всіма засобами перешкодити здійсненню цих заходів». В матеріалі говориться, що через це, а також «внаслідок політичної незрілості, а часом і свідомої ворожої діяльності», частина земель потрапила не до тих, кому належало. Проте незабаром помилки були виправлені, і землю одержали безземельні і малоземельні селяни, між якими її в той час розподілено 2845 гектарів. Було зміцнено керівництво Сокирянської сільради, головою якої затвердили вихідця з місцевих бідняків Григорія Івановича Микитюка.

По-новому запрацювали націоналізовані підприємства і торгівельні заклади. Уже в 1940-му відновили роботу пивзавод, де працювало 37 робітників і який давав продукції 12 тис. літрів за добу, вальцьовий млин, де трудилося 42 робітників і перероблялося за добу 35 тонн зерна, діяли два механічні заводи по випуску соняшникової олії, якої за цей же проміжок часу одержували 60 тонн.

Позитивні зміни відбувалися й в інших сферах – освіті, медицині, культурі. Дедалі впевненіше діяла місцева влада, зокрема, райвиконком. У списку про укомплектування апаратів РВК,  що датований 22 серпня 1940,  видно, що на цей час у Сокирянах ще були вакансії на посади завідуючого загальним відділом, інструктора, начальника спецчастини, дорвідділу. Проте невдовзі необхідні кадри сюди направили з інших місць України, і вже в іншому документі  ̶  «Списки голів, їх заступників та секретарів райвиконкомів за станом на 5 листопада 1940 р.» (перед самим опублікуванням Указу Президії Верховної Ради УРСР про утворення районів) можна прочитати, що головою Сокирянського РВК був Ігнат Митрофанович Тандрука, заступником  ̶  А.Д. Козаряцький, а секретарем  ̶  І.В. Терисенко.

Дещо більше про діяльність нової місцевої влади в нашому краї в 1940-му розповідається в архівному документі «Про роботу рад в Чернівецькій області». Зокрема, в ньому сказано, що затверджений Президією Верховної Ради УРСР Чернівецький повітовий виконком, а згодом облвиконком, організував свою роботу по створенню і зміцненню органів влади на місцях. 5 липня 1940-го був затверджений склад 10 волосних виконкомів і сільських рад. В результаті проведеного згодом районування Указом Президії Верховної Ради УРСР від 11 листопада 1940 р. в Чернівецькій області утворено 14 районів, 3 міста обласного підпорядкування (Чернівці, Сторожинець, Хотин), 6 міст районного значення (Вашківці, Вижниця, Герци, Заставна, Кіцмань, Новоселиця) і дві селищні ради (Садгора і Сокиряни).

Склад райвиконкомів на перших порах був затверджений в кількості 152 чоловік, однак згодом рішенням облвиконкому від 16 листопада 1940 р. його дещо змінено і він вже налічував 178 осіб. Причому, 62 чол. ввійшли як заміна старого складу, більшість з яких висунуті з місцевих активістів.

Переглядаючи таблицю-розшифровку до цієї інформації, видно, що до складу Сокирянського РВК, як і більшості інших, входило 9 чол., серед яких була одна жінка (на жаль, не вказано прізвище), місцевими були тільки двоє членів РВК, членів чи кандидатів в чл. ВКП(б)  ̶  8 чол., за національністю всі  ̶  українці, за соціальним станом  ̶  1 робітник, 7 службовців і 1 бідняк.

Одночасно з органами радянської влади в Сокирянах розгорнув свою діяльність волосний комітет партії (секретарі О.Х. Хмурець, Д.І. Схабицький, І. Квашенко). За політінформацією О.Х. Хмурця на ім’я секретаря Хотинського повітового комітету КПбУ (чорновик рукописного тексту) вказано, що у волості після визволення в 1940 році було 29 населених пунктів, організовано 26 сільських і одну містечкову раду (по 5-7 чол. в кожному селі). Кількість жителів складала 68342 чол., за національністю переважали українці  ̶  46419, росіян було 2006, молдован  ̶  14717, євреїв  ̶  5200 чол. У Сокирянах, як зазначається в уже згадуваному історико-економічному нарисі, на час звільнення мешкало 10254 жителі (в містечку 5800, в селі  ̶  4399, на залізничній станції  ̶  55 чоловік.

До визволення у волості значилось 46482 гектари орної землі, в той же час 1452 селянських господарств не мали її жодного клаптика. Після розподілу поміщицьких і монастирських володінь всі безземельники одержали наділи, а також рогату худобу.

Люди з піднесенням будували своє нове життя. Вони налагоджували виробництво, ремонтували громадські заклади, приміщення початкових шкіл, добудовували класні кімнати, готували лавки для учнів, на яких в той час сиділи по 6 учнів, і водночас самі тягнулися до знань. У Сокирянах були відкриті середня і три початкових школи з рідною мовою навчання, клуб, бібліотека, хати-читальні, поліпшено медичне обслуговування населення.

Жителі краю, в тому числі й Сокирянщини, взяли активну участь у перших виборах до Верховних Рад СРСР і УРСР, які відбулися 12 січня 1941 року. Прагнучи досягти вагомих результатів, вони вивчали досвід центральних областей України по налагодженню колективної праці в сільському господарстві, готували насіння і створювали супряжні групи для спільного обробітку землі, засівали ниви на гарний урожай на вільній землі. Однак фашистські загарбники перервали будівництво мирного життя.

7 липня 1941 року німецькі орди і румунські війська окупували Сокиряни. Загарбники зруйнували всі мирні напрацювання людей, і, крім розстрілів, грабунків мирних жителів та інших злочинних діянь, завдали величезної шкоди народному господарству.

В ДАЧО зберігається хвилюючий документ  ̶  «Книга реєстрації актів шкоди, завданої фашистсько-румунськими загарбниками установам, підприємствам, організаціям і жителям Сокирянського району», в якій виконкомом Сокирянської районної ради з 17 червня  1944 до 12 березня 1945 р.р. було зроблено записи аж на 33 сторінках. Читаючи їх, довідуєшся, про величезні матеріальні збитки в період Другої світової війни на нашій території. Серед найбільш потерпілих підприємств значиться Сокирянська МТС, котра зазнала втрат більш як на 11 мільйонів крб., майже по 2 млн. крб. склали грабунки і розруха на пивзаводі і в державному млині, в понад мільйон оцінені втрати в конторі Укрплодоовоч, в райбазах птахопрому, Заготскот, в райздороввідділі. Не пощадили загарбники й шкіл, клубів, церков, синагог, де цифри шкоди складають відповідно від 5 тис. до 500 тис., а по деяких храмах та єврейських синагогах ще більше  ̶  1,5-4 млн. крб. Великі втрати понесли також Вашковецьке лісництво, Романковецька МТС, міжрайонна контора Головтютюн та багато інших. По селянських господарствах в цьому документі значаться цифри шкоди від 5 тис. до понад 100 тис. крб. Загалом же збитки, завдані народному господарству Сокирянщини в період окупації склали 54 млн. крб. (в цінах 1947 року).

Визволення району сталося 24 березня 1944 року. Треба було відбудовувати зруйноване, налагоджувати мирне життя. І люди не шкодували сил і енергії, хоча повсюдно не вистачало робочих рук, тягла, реманенту. Отож починали з організації місцевої влади, вирішення земельних питань, підготовки до весняних польових робіт, відновлення діяльності шкіл, медичних та культосвітніх установ.

Архівні матеріали зберігають довідки, повідомлення про склад післявоєнних сільських рад, райвиконкому, на плечі яких лягло вирішення складних і невідкладних завдань післявоєнного часу. На маленьких, часом зовсім куцих листочках-папірцях, що були на той час під рукою, ще вчорашніх фронтовики та люди з початковою освітою, що ще недавно трудилися біля землі, інформували районне керівництво про склад сільської ради, виконання тих чи інших оперативних розпоряджень, давали свої вказівки, що належало зробити в громадах в першу чергу. Ті люди, документи, рішення, що підготовлені ними і збереглися до цих днів,  ̶  особлива наша історія і неабияке хвилювання. Вони багато що можуть повідати, нагадати, привідкрити, про що кількома рядками чи й сторінкою тексту не оповісти. Тому не буду коментувати їх матеріали, а подаю фото, які  потрапили в об’єктив мого фотоапарата без вибору, просто тому, що відображали перші мирні кроки людей, які пережили жахливі страхіття війни і не втратили віри в наше майбутнє. Єдине тільки додам, що за архівними даними, на 4 квітня 1944 року, фактично в перші дні після вигнання фашистських загарбників, в районі вже діяла місцева влада, було сформовано сільський актив, люди ставали до мирної праці.

 

Олександр Чорний,

член Національної спілки журналістів України.