Від першого кубометра бетону до зведення Дністровської ГАЕС

З-поміж потоку різноманітних і різножанрових спеціальностей чимось особливим привертає до себе увагу професія будівельника, нагальна потреба у якій ніколи не зникне допоки існуватиме світ, адже це одна з основ, наріжних каменів нашого життя. Специфіка цього фаху полягає у тому, що протягом сторіч його значимість, вагомість зросла у рази, залишаючись завжди рушійним важелем у переліку важливо-необхідних чинників буття людства.

Вкотре дивлюсь із завмиранням на грандіозний витвір гідротехнічного будівництва – Дністровську ГАЕС і переконуюсь в тому, що не можливо перелічити всіх будівничих, чия доля тісно пов’язана з велетенською спорудою на норовливій ріці, бо кожен поклав свою цеглину у її зведенні. Серед чисельної когорти зодчих будови й почесний енергетик України, почесний працівник «Укргідроенерго», інженер-гідротехнік, заступник директора з підземних робіт Філії Консорціуму «НВО «Укргідроенергобуд» Василь Климович ПОГОНСЬКИЙ, шлях якого не випадково проліг до Бессарабського краю, аби тут знайти свою другу малу батьківщину, попри те завжди свято зберігаючи у серці рідне село, що в Здолбунівському районі на Рівненщині.

Долаючи за будь-якої погоди відстань у три кілометри до сусідньої сільської середньої школи, Василь Климович старанно поглинав премудрості навчальних дисциплін, особливо зачитувався творами художньої літератури, котрі прищепили пристрасть до подорожей. Саме такою йому здавалась професія гідробудівця – романтичною, мандрівною, сповненою захопливих подій й фантастичних сюжетних перипетій на нових ще необжитих місцевостях, де згодом виростали міста-супутники електростанцій. Коли постало питання фахового вибору, невипадковим для Василя Погонського став Український інститут інженерів водного господарства (нині – Національний університет водного господарства та природокористування – І. Р.), котрий ще більше надав упевненості в безпомилково обраній стежці. Адже після завершення кожного курсу студенти наочно знайомились із майбутньою діяльністю, мали змогу практикуватись на діючих та станціях-новобудовах: Дніпровських ГЕС, Нурекській ГЕС, що в Середній Азії, Зеленчуцькій ГЕС та каскаді Барсучковських ГЕС на Північному Кавказі тощо. На спорудженні однієї з таких, Саратовської ГЕС, Василь Климович отримав перший свій запис до трудової книги – тесля-бетонувальник.

Захистивши в 1970 році дипломний проект по Токтогульській ГЕС молодий інженер-гідротехнік згідно розподілу потрапив до Дагестану на початок зведення Чиркейської ГЕС. Унікальна, невимовна краса гірської місцевості Північного Кавказу, 240-метрова ексклюзивна арочна гребля у вузькому каньйоні, над котрим возвеличувались потужні кабель-крани, від закладення першого кубометра бетону до введення всіх агрегатів – усе це викликало у Василя Погонського захват, додавало енергії і породжувало невичерпну любов до обраної професії. А обмін досвідом з інженерним персоналом щодо будівництва подібних споруд на Інгурській ГЕС у Грузії ще більше зацікавлювали гідробудівця, оскільки немає жодної гідроелектростанції, котра б копіювала іншу. Кожна будова – то свої інженерні розрахунки, виняткові рішення стосовно компоновки напірних споруд і агрегатів, унікальна архітектурна довершеність.

Перша робота в Дагестані, місто гідробудівців Дубки, нові знайомства, враження, набуті навички по завершенні спорудження електростанції змушували рухатись далі. Якось Василь Климович натрапив на газетну публікацію, де йшлося про початок будівництва в Україні Могилів-Подільського гідровузла. Оскільки мав практику роботи вирішив – їхатиме туди. В 1975 році, отримавши виклик від начальника Управління будівництва Олександра Петренка, новостворена сім’я Погонських оселилась на крутосхилах Дністра, де разом із гідроелектростанцією на очах виростало місто енергетиків – Новодністровськ, з котрим міцно пов’язала доля ось уже 40 літ!

 – Я став свідком першого вибуху на Дністрі, – ностальгійно згадує Василь Климович. 21 квітня 1976 року було закладено перший кубометр бетону ГЕС-1 у блок лівобережного стояна, 1978-го – безпосередньо в станційну частину, а в 1983 році запущено всі шість агрегатів, тобто щороку вводилось по два гідроагрегати. То були майже недосяжні темпи на багатьох станціях Союзу. Вже за часів незалежності України перший агрегат запущено на Дністровському буферному гідровузлі – ГЕС-2.

Кожна будова, на котрій віддано трудився інженер-гідротехнік Василь Погонський, то окрема сторінка життя, щоразу нові бар’єри й перемоги. То невтомний труд на Загорській ГАЕС, збудований водоприймач Ташлицької ГАЕС, далекі обрії Анголи, куди привела доля на спорудження ГЕС «Капанди».

За плідну працю на будівництві об’єктів Дністровського комплексного гідровузла та введення в дію перших двох агрегатів Дністровської ГЕС Василь Климович удостоєний «Подяки Прем’єр-Міністра», а також нагороджений грамотами Президії Верховної Ради Української РСР та Чернівецької ОДА. Запорукою успіху В. К. Погонського стало постійне удосконалення своїх знань, гарні приклади для наслідування в особі прекрасних вчителів-наставників: головного інженера Чиркейської будови та автора багатьох винаходів Віктора Олександровича Скляренка, який часто наголошував на зважливості прийнятих рішень, керівників-спеціалістів Євгена Леонтійовича Буднікова, Сергія Семеновича Гандзюка, Володимира Михайловича Плотнікова. Було на кого опиратись, бо кожна людина на своєму робочому місці – то невід’ємна ланка у звершенні намічених цілей. «Вчитись потрібно в усіх, незалежно від посади і рангу, – переконаний Василь Климович, – навіть у бригадира чи звичайного робітника, користуючись їхніми порадами, адже в деяких конкретних питаннях вони розбираються краще, ніж дипломовані фахівці». До того ж завжди супроводжувала основна наука й настанови батьків Клима Андрійовича та Анастасії Семенівни відрізняти добро від зла, щирість від лукавства, не зашкодити ближньому.

Крізь все довелось пройти славній плеяді гідробудівців: відсутність заробітних плат, котрі замінялись видачею продовольчих товарів та продуктів харчування; надія і радість, коли одночасно із запуском агрегатів на ГЕС-1 стартувало будівництво Дністровської ГАЕС і одразу ж гірке розчарування часів застою, коли із розвалом Радянського Союзу фактично припинилось фінансування акумулюючої станції, перетворившись у довгобуд аж до початку 2000-их років. Будова переживала різні часи, але в одному їй точно повезло – на таких професіоналів, як Василь Погонський, якого не даремно на підприємстві вважають своєрідним хрещеним батьком, наставником директора Філії Консорціуму «НВО «Укргідроенергобуд» О. Ю. Філіповича. Саме Василь Климович ще за періоду «Енергопрому», коли бракувало кадрів у зв’язку з тривалим застоєм на будові, тісно співпрацюючи з багатьма кафедрами Рівненського НУВГП, звернувся до декана гідротехнічного факультету, аби той порекомендував хороших спеціалістів-випускників. У відповідь декан одразу ж не замислюючись порадив аспіранта Філіповича, який давно прагнув побачити «живу» будову, до того ж відкривалися можливості для розширення своїх знань та вмінь на реальних конкретних прикладах зведення потужної Дністровської ГАЕС.

Повертаючись у минуле й аналізуючи стан будови нині, Василь Климович Погонський розповідає:

– Роботи спрямовувались в основному на збереження підземних споруд. Коли ж після Дністрогесбуду зявилося ТОВ «Енергопром» на чолі з В. В. Філіпцем, яке стало генеральним підрядником будови, тоді й значно покращилось фінансування, виконано значний обсяг робіт на ГАЕС. При утворенні Укргідроенерго, котре очолив Герой України С. І. Поташник, невдовзі запрацював довгоочікуваний перший дослідно-експериментальний агрегат Дністровської ГАЕС. То стало великою перемогою усіх нас і найяскравішою подією мого життя, пов’язаною з однією з найбільших у світі станцій. Потім генпідрядником став Консорціум «НВО «Укргідроенергобуд» з прекрасним керівником Ю. М. Бондаренком, який прагнув європеїзувати нашу будову, вивести на новий, вищий рівень. Звичайно ж на Дністровській ГАЕС ми дещо повільно пускаємо агрегати, ніж на ГЕС-1, оскільки тут інша конструкція, більш складні умови й унікальне обладнання. Нині на будові – напружена робота. Мова наразі йде про третій гідроагрегат. Не дивлячись на те, що перші дві машини типові, вони передусім відрізняються одна від одної як у технології будівництва, так і монтажем обладнання. До прикладу, на другому агрегаті спочатку виконувалась у повному обсязі будівельна частина, а вже потім – монтаж обладнання. Сьогодні ситуація видозмінена, бо паралельно ведуться і будівельно-монтажні роботи і монтаж гідросилового обладнання, що значно економить час. Доводиться нерідко приймати важливі рішення: при необхідності зупиняти монтаж технологічного обладнання і надавати пріоритет будівельно-монтажним роботам або ж навпаки. До кінця 2015 року перед нами покладено задачу – виконати пуск ГД № 3 поки що в ручному режимі без його введення в роботу енергосистему. Наразі розпочато монтаж основного гідросилового обладнання, змонтовано робоче колесо гідроагрегату, кришка турбіни.

Складність полягає у тому, що для початку монтажу гідрогенератора потрібен дах, оскільки атмосферні опади впливатимуть на електрообладнання. З іншого боку – покрівля верхньої будівлі станції заважатиме роботі кранів, оскільки ще не завершено будівельно-монтажну частину. Але всьому свій час…

Сором’язливий інженер-гідротехнік геть не любить вихвалятися своїми перемогами та вагомими набутками, майже до останнього уникаючи розповіді про себе, мовляв, є інші, про кого слід написати. Готуючи до друку матеріал, зрозуміла одну річ – це лише короткий начерк біографічної сторінки Василя Климовича Погонського, залишаючи поза текстом ще безліч цікавих подій, трудових звершень та вимріяних мандрівних експедицій на будови усього пострадянського простору ген аж за межі земного екватора.

 

Інна РУСНАК.

Фото – Володимир ЖУК.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

+ 81 = 87